— Мені вони не потрібні! — підвівся Цецеї.— Ти, чернець, купив цей будинок на гроші Запої! Хай він завалиться, якщо моя нога переступить його поріг.
Священик знизав плечима.
— А може, той будинок перейшов йому в спадок?..
Проте Цецеї вже не хотів слухати. Він вийшов з кімнати на терасу, сердито шкандибаючи на своїх дерев'яних ногах.
Прочанин підобідував на краю тераси, в затінку горіхового дерева. Цецеї зупинився перед ним і гнівно заявив:
— Передай ченцеві моє шанування. А листа його ніби й читати не читав.
— То що, відповіді не буде?
— Ні.
І старий покульгав далі, прямуючи до комори. Ходив сюди й туди під палючим сонцем, розмахував ціпком у різні боки й сердито бурчав:
— Ні, брате, моя голова ще не дерев'яна!
Селяни заповзятливіше заходилися стригти овечок, собаки відбігли подалі, і здавалося, навіть будинок на пагорбі сповз зі страху з горба.
Господиня разом із священиком стояла на терасі. Священик знизував плечима.
— Якщо це навіть і не спадщина, то все одно будинок куплено на зароблені гроші. Він має право подарувати його будь-кому. От і дарує Петерові. Тоді це буде будинок Цецеї, і в ньому й сам король не укажчик.
З кімнати вийшов Добо. Господиня познайомила його з священиком.
Вернувся й Цецеї й одразу кинувся на попа:
— Чи ти, попе, з глузду з'їхав! Ти, чого доброго, ще й сам станеш на службу до Яноша!
— А ти на старість угорцем перестанеш вважатися! — гаркнув йому у відповідь священик.
— А ти ще в кати наймешся! — загорлав на нього Цецеї.
— А ти до німців! — розлютився піп.
— Кат!
— Німець!
— Шкуродер!
— Зрадник батьківщини!
Сивоволосі діди аж посиніли від люті, коли гримали один на одного. Добо вже готовий був розводити їх.
— Та не лайтеся, господь з вами! — промовив він схвильовано.— Краще вже посваріться з турками.
— Тобі цього не зрозуміти, брате,— махнув рукою Цецеї, сідаючи на стілець.— Цьому попові Запої велів відрізати язика, а мені — праву руку. Чи ж не дурень піп, коли обрубком свого язика захищає Запої?
— Якби він був тільки моїм особистим ворогом,— відповів священик стишеним голосом,— я б йому давно все пробачив. Але я все-таки й тепер кажу: нехай краще він наказує угорцям, аніж якийсь німець.
— Ні, хай уже краще німець, ніж турок! — знову закричав Цецеї.
Добо змушений був перебити дідів, щоб вони не зчепилися знову.
— Мало приємного і в тому, і в іншому, це правда. Треба вичекати доти, доки не з'ясується, чи виставить німець своє військо проти турків. І пересвідчитись, чи не надумав Янош продати країну туркам?
— Він її, брате, вже давно продав! — сказав Цецеї.
— Не вірю,— відповів Добо.— Він ніколи особливо не загравав з турками, його найбільше цікавила корона.
На столі з'явився таріль із смаженими курчатами. Старі полагіднішали. Всі сіли за стіл.
— Ех, колись і я був таким молодим, як ти, брате!..— Цецеї похитав головою.— Скільки тобі років?
— Тридцять один,— відповів Добо.— То не сьогодні-завтра й мене вже ніхто не назве молодим.
— Поки чоловік не одружений, він завжди молодий. А тобі вже пора.
— Все ніколи,— відмахнувся Добо.— Я, батьку, з юнацьких літ постійно в боях.
— Так і треба. Угорці живуть так відтоді, як світ світом. Ти, може, гадаєш, що я на балах загубив обидві ноги? Я, брате, починав воювати разом з Каніжі[9].Мене і король Матяш[10] називав по імені. А закінчив я разом з Дожею, а він, можеш мені повірити, був справжнім героєм.
Цецеї підняв наповнений по вінця кубок.
— Хай благословить господь угорців й особливо тебе, брате. Хай пошле тобі перемогу над ворогом і гарну дівчину за дружину. Ти вмієш грати в шахи?
— Ні,— відповів Добо, усміхнувшись такому повороту в думках Цецеї. Одним духом він вихилив кубок міцного червоного вина, подумав: «Тепер мені зрозуміло, чому старі так розійшлися».
— Тоді з тебе вийде гарний полководець,— сказав Цецеї.— Якби ми воювали азіатським способом — рать на рать, не вийшов би. Але ми б'ємося по-угорськи — людина на людину. А цього шахівниця не навчить.
— Виходить, ти все-таки вмієш грати?
— Ні, я просто знаю, як грають.
— От коли навчишся — інакше судитимеш. За годину шахової гри, брате, можна взнати всі прийоми справжнього бою.
— Може, ви з панотцем Балінтом граєте вдома?
10
Корвін Матяш — угорський король з 1458 по 1490 р. Спираючись на дрібних та середніх феодалів і міста, проводив політику централізації країни; вів успішну боротьбу проти турків і Габсбургів, які загрожували незалежності Угорщини.