— Признатися, я й сам її не знаю.
— Зрештою, ти спокійно жив у своєму маєтку. Ніхто не міг сказати, що ти мрієш стати королем.
— Я й сам часто сушив над цим голову. Самому хотілося б довідатись, чому я попав сюди.
Під барабанний дріб подвір'ям пройшов загін капиджі, і в'язні знову лишилися самі.
Балінт пересмикнув плечима:
— І все-таки я гадаю, що причина в тій нічній розмові. Султан запитав мене, чому я повідомив німців про його прихід. «Німців? — перепитав я здивовано.— Я повідомив не німців, а Перені[39]». — «Це один біс,— відповів султан.— Перені ж тягнув за німцями.— І султан скосив на мене примружені від гніву очі.— Якби ти їх не повідомив, ми могли б захопити німецьке військо зненацька. Взяли б у полон всіх вельмож і таким чином позбавили б Фердінанда головної сили! Тоді вже й Відень був би в моїх руках!» Коли цей мерзенний турок так гарикнув на мене, у мені вся кров закипіла. Ти ж знаєш, я завжди лишався самим собою і ніколи не звик таїти свої думки.
— І ти наважився йому заперечити?
— Я не відповів йому грубістю, я просто заявив, що повідомив німців про прибуття султана, щоб врятувати угорців, які перебували в німецькому стані.
— То була твоя велика помилка!
— Я ж тоді був ще на волі.
— А що він відповів?
— Нічого. Ходив туди й сюди — думав. Раптом повернувся до свого паші й наказав йому виділити мені гарний намет, щоб я переночував там, а вранці, мовляв, ми продовжимо бесіду.
— Ну і про що ви говорили наступного дня?
— Ні про що. Відтоді я більше не бачив султана. Мені виділили просторий намет, але з "нього вже не випускали. Щоразу, як я намагався вийти, переді мною схрещувалися десять списів.
— А коли тебе закували в кайдани?
— Коли султан вирушив додому.
— А мені наділи на ноги кайдани зразу ж, як схопили. Я плакав від люті, мов дитина.
— А я плакати не можу, в мене немає сліз. Я не плакав, навіть коли помер мій батько.
— Ти й за дітьми своїми не плачеш?
Балінт Терек зблід.
— Ні. Але щоразу, як згадаю про них, ніби ножами мене ріжуть.— І, зітхнувши, він схилив голову на руки.— Я часто згадую одного раба,— вів далі Терек, похитуючи головою,— хирлявого, бридкого турка, якого я захопив у полон на березі Дунаю. Я протримав його у своїй фортеці багато років. Одного разу він прокляв мене, не криючись.
Більше вони не говорили.
Здалеку заграли сурми. В'язні прислухались, затим знову поринули кожен у свої думки.
Коли сонце позолотило хмари, комендант замку пройшов через сад і недбало кинув невільникам:
— Панове, ворота зачиняються.
Замкову браму звикло зачинили за півгодини до заходу сонця, це був знак усім в'язням повертатися на свої місця в камери.
— Капиджі-ефенді,— запитав Балінт Терек,— з якої нагоди сьогодні так виграють сурми?
— Сьогодні свято тюльпанів,— відповів комендант.— Цієї ночі в сералі[40] не сплять.
І він пішов далі.
В'язням було вже відомо, що це означає. І минулої весни було таке ж свято. Всі султанові жінки навесні розважалися в саду сераля.
У цей день між квітниками ставлять ятки і намети з різним товаром. Одаліски з султанового гарему продають усілякі дрібнички — намисто, шовкові тканини, рукавички, панчохи, черевики, вуалі й таке інше.
Султановим жінкам — а їх кількасот — ніколи не дозволяється ходити на базар, тож нехай вони хоч раз у рік насолоджуються триньканням грошей.
Сад у цей день сповнювався веселим гомоном. На деревах і кущах порозвішувано клітки з папугами, шпаками, соловейками, канарками. Їх приносять з палацу. І птахи співають, змагаючись з музикою.
А ввечері на Босфорі на одному з кораблів запалюють пахучі смолоскипи й весь гарем під музику прогулюється на цьому кораблі, прикрашеному пістрявими паперовими ліхтариками, аж до Мармурового моря.
Біля підніжжя Кривавої вежі невільники потиснули один одному руку:
— На добраніч, Іштване!
— На добраніч, Балінте!
Бо ж тут, крім сновидінь, немає іншої втіхи. Уві сні в'язень може перенестися додому.
Однак Балінтові Тереку зовсім не хотілося спати. Він трошки подрімав пополудні, порушивши звичний розклад, отож тепер сон не йшов до нього. Він розчинив вікно. Сів до нього, задивився на зоряне небо.
Мармуровим морем повз замок Єди-кули пропливав корабель. Небо було зоряне й безмісячне. Зорі яскраво світилися, відбиваючись у дзеркальній поверхні води,— здавалось, море стало небом. Корабель, освітлений ліхтариками, плив між зірками, які мерехтіли в небі і в морі.
39
Перені Петер (1502—1548) — канцлер, охоронець корони, спочатку прихильник короля Яноша, а потім Фердінанда, начальник угорського війська.
40
Сераль — європейська назва султанського палацу та його внутрішніх покоїв (гарему) в Османській імперії.