— Чув. Лужин обвинувачував вас, що ви навіть були причиною смерті дитини. Правда це?
— Зробіть ласку, не ворушіть всі ці паскудства, — з огидою буркотливо відказав Свидригайлов, — коли ви так неодмінно захочете довідатись про всю цю нісенітницю, то я коли-небудь розповім вам окремо, а тепер...
— Говорили ще про якогось там вашого лакея в маєтку і що нібито ви були теж причиною чогось такого.
— Зробіть ласку, годі! — перебив знову з неприхованим роздратуванням Свидригайлов.
— Це не той часом лакей, який вам після смерті люльку приходив набивати... Ще ж самі мені розповідали? — дедалі більше роздратовувався і Раскольников.
Свидригайлов уважно подивився на Раскольникова, і тому здалося, що в погляді цьому майнула раптом, мов блискавка, злісна усмішка, але Свидригайлов стримався і дуже ввічливо відповів:
— Той самий. Я бачу, що вас теж усе це надзвичайно цікавить, і вважатиму за обов’язок, при першій нагоді, за всіма пунктами задовольнити вашу цікавість. Чорт забирай! Я бачу, що справді можу здатися комусь особою романтичною. Міркуйте ж самі, якою мірою я повинен після цього дякувати небіжчиці Марфі Петрівні за те, що вона наговорила вашій сестриці про мене стільки таємничого й цікавого. Не смію робити висновку про враження; але в усякому разі це було для мене вигідно. За всієї природної відрази до мене Євдокії Романівни, і незважаючи на мій постійний похмурий і відворотний вигляд, їй зробилося, нарешті, шкода мене, шкода пропащої людини. А коли дівочому серцю стане