— Мене звати Арман Ґамаш.
У центрі перед зібранням стояв міцний чоловік. Цього ранку він був одягнений у твідовий піджак і сірі фланелеві штани з простою й елегантною бордовою краваткою, зав’язаною навколо комірця оксфордської сорочки. Капелюх він зняв, тож Клара побачила, що чоловік лисіє й навіть не намагається цього приховати. Його волосся було сивим, як і підстрижені вуса. Він справляв враження окружного мирового судді, який звертається до мешканців села. Він був людиною, що звикла розпоряджатися, і йому це добре вдавалося. У приміщенні одразу стало тихо, якщо не брати до уваги постійний кашель, що доносився із задніх рядів.
— Я старший інспектор департаменту з розслідування вбивств поліції Квебеку.
Це спричинило неабиякий галас, який він перечекав.
— Це мій заступник, інспектор Жан Ґі Бовуар.
Бовуар ступив крок уперед і кивнув.
— Тут є й інші офіцери поліції Квебеку. Гадаю, що ви їх бачите.
Він не згадав, що більша частина його команди була відсутня — вони обшукували будинок стрілецького клубу, перевертали все там догори дриґом.
Кларі спало на думку, що людина, яка вбила Джейн, імовірно, була серед натовпу, що зібрався в церкві Святого Томаса. Вона озирнулася й помітила Неллі та її чоловіка Вейна, Мирну й Рут, Олів’є і Ґабрі. Метью і Сюзанна Крофт сиділи в ряду позаду них. А Філіпппа не було.
— Ми вважаємо, що смерть Джейн Ніл була нещасним випадком, але поки що ніхто не зізнався.
Ґамаш зробив паузу, і Клара помітила, яким він може стати спокійним і зосередженим. Його розумні очі спокійно обвели кімнату, і він продовжив:
— Якщо це був нещасний випадок і людина, яка її вбила, тут, я хочу вам повідомити кілька речей.
Клара не уявляла, що в приміщенні може стати ще тихіше, але стало. Навіть кашель припинився, дивним чином вилікуваний цікавістю.
— Мабуть, це було жахливо, коли ви усвідомили, що накоїли. Але ви маєте вийти вперед і зізнатися в цьому. Що довше ви чекатимете, то буде важче. Для нас, для громади і для вас самих.
Старший інспектор Ґамаш замовк і повільно обвів поглядом кімнату. Кожен із присутніх відчував, що він заглядає їм у душу. Усі чекали. Кожен схвильовано сподівався, що, можливо, винуватець підведеться.
Клара перехопила погляд Йоланди Фонтейн — та злегка всміхнулася. Клара її терпіти не могла, утім, усміхнулася у відповідь. Андре, худорлявий чоловік Йоланди, підстригав кутикули й час від часу відкушував шкірку. Їхній напрочуд непривабливий син Бернар сидів з відвислою щелепою, похмурий, зсунувшись із лави. Він явно нудьгував і набивав рота цукерками, а в паузах корчив гримаси своїм приятелям, що сиділи навпроти.
Ніхто не ворушився.
— Ми тебе знайдемо. Обов’язково. — Ґамаш глибоко вдихнув, ніби змінюючи тему. — Ми розслідуємо це так, ніби це було навмисне вбивство, хоча ми в цьому сумніваємося. У мене тут є попередній звіт коронера. — Ґамаш відкрив свій надолонний комп’ютер. — Він підтверджує, що Джейн Ніл померла вчора, між 6:30 і 7 ранку. Зброєю, схоже, була стріла.
Ці слова викликали жваве перешіптування.
— Я кажу «схоже», бо жодної зброї не було знайдено. І це проблема. Це свідчить на користь того, що це був не просто нещасний випадок. Цей факт у поєднанні з тим, що ніхто не взяв на себе відповідальності, змушує нас поставитися до цієї смерті як до підозрілої.
Ґамаш зробив паузу й подивився на присутніх. Море доброзичливих облич, які озиралися, а між ними кілька роздратованих — наче кілька безладно розкиданих у воді каменів. «Вони й гадки не мають, що з ними станеться», — подумав Ґамаш.
— Ось як це зазвичай починається. Ви бачитимете нас повсюди. Ми будемо ставити запитання, перевірятимемо біографії, розмовлятимемо — не лише з вами, а й із вашими сусідами, роботодавцями, з вашими рідними та друзями.
І знову гомін, цього разу з відтінком ворожості. Ґамаш був майже впевнений, що почув слово «фашист» трохи далі, з лівого боку. Він крадькома глянув і побачив Рут Зардо, яка сиділа там.
— Ви не кликали біду, але вона прийшла. Джейн Ніл мертва, і ми всі мусимо мати з цим справу. Ми повинні робити свою роботу, а ви повинні допомагати нам. Це означає приймати речі, яких ви зазвичай не прийняли б. Таке життя. Мені шкода, що так сталося. Але це не змінює фактів.