— Ви зробили висновки зі своїх помилок?
— Так, Учителю, гадаю, що так.
— Тоді це все, що від вас вимагають, жовторотику. Пропоную вам угоду. Я пробачу собі, якщо ви пробачите собі.
— Домовилися, — сказав Ґамаш і пошкодував, що все не так просто.
Десять хвилин потому Арман Ґамаш сидів за столиком біля вікна бістро, дивлячись на Три Сосни. Він купив у Мирни лише одну книжку, і це була не «Буття» і не «Втрата». Мирна здалася трохи здивованою, коли він поклав книжку біля її каси. Тепер він сидів і читав, поставивши перед собою келих «Чинзано» та кілька крендельків. Час від часу він опускав книжку, щоб поглянути у вікно на село й ліс за ним. Хмари розходилися, залишаючи клаптики раннього вечірнього сонця на пагорбах, що оточували Три Сосни. Кілька разів він прогортав сторінки в пошуках ілюстрацій. Знайшовши те, що шукав, він загинав куточки сторінок і продовжував читати. То був дуже приємний спосіб згаяти час.
Бежева картонна тека, що впала на стіл, повернула його до бістро.
— Звіт про розтин.
Коронер Шерон Гарріс сіла й замовила випити.
Ґамаш відклав книгу й узяв досьє. За кілька хвилин у нього виникло запитання.
— Якби стріла не влучила в серце, вона б усе одно померла?
— Якби стріла пройшла близько до серця, то так. Але, — доктор Гарріс нахилилася вперед і нагнула звіт про розтин, щоб бачити його догори ногами, — її було поранено прямо в серце. Бачите? Хай би хто це зробив, він, напевне, був вправним стрільцем. Це не було випадковістю.
— І все ж я передчуваю, що випадковість — саме той висновок, якого ми дійдемо. Нещасний випадок на полюванні. Не перший в історії Квебеку.
— Ви маєте рацію, щосезону трапляється багато нещасних випадків на полюванні з рушницями. Але стріла? Треба бути хорошим мисливцем, щоби влучити нею в серце, а хороші мисливці не часто припускаються таких помилок. Не лучники. Вони не недоумки.
— Що ви хочете сказати, докторе?
— Я кажу, що, коли смерть міс Ніл була нещасним випадком, у вбивці дуже погана карма. З усіх випадкових смертей на полюванні, які я розслідувала як судмедекспертка, убивця ніколи не був добрим лучником.
— Ви маєте на увазі, що хороший мисливець зробив би це навмисно?
— Я кажу, що це зробив хороший мисливець, а хороші мисливці не припускаються помилок. А ви дійшли логічного висновку.
Коронер Гарріс тепло всміхнулася й кивнула людям за сусіднім столом. Ґамаш згадав, що вона мешкає в цій місцевості.
— У вас є будинок у Клеґгорн-Голті, я не помиляюсь? Це далеко?
— Приблизно двадцять хвилин звідси в напрямку абатства. Я добре знаю Три Сосни завдяки «Туру мистецтв». Тут живуть Пітер і Клара Морров, так? Он там?
Вона вказала у вікно на їхній будинок із червоної цегли, розташований за лукою.
— Точно. Ви їх знаєте?
— Тільки їхні роботи. Він член Королівської академії Канади, досить відомий художник. Створює найдивовижніші роботи, дуже реальні. Вони схожі на абстракції, але насправді все навпаки, це гіперреалізм. Він бере предмет, скажімо, бокал вина «Чинзано», — вона підняла його, — і наближається до нього дуже близько.
Гарріс нахилилася так, що її вії, здавалося, злизували вологу із запітнілого келиха.
— Потім він бере мікроскоп і ще збільшує предмет. І малює.
Вона поставила бокал назад на стіл.
— Його картини по-справжньому зачаровують. Мабуть, на одну роботу він витрачає цілу вічність. Не знаю, де він знаходить терпіння.
— А як щодо Клари Морров?
— У мене є одна з її картин. Я вважаю Клару Морров неймовірною, але вона зовсім не така, як її чоловік. Її мистецтво досить феміністичне, багато жіночої оголеності та аналогій до богинь. Вона створила найпрекраснішу серію про дочок Софії.
— Три грації — Віра, Надія та Любов?
— Справляє дуже глибоке враження, старший інспекторе. У мене картина з тієї серії. Надія.
— Ви знаєте Бена Гедлі?
— З Гедлі Міллз? Не зовсім. Ми були на кількох заходах разом. Мистецька галерея Вільямсбурга проводить щорічну вечірку в саду, часто на приватній території, що належить його матері; він завжди присутній. Гадаю, тепер це його власність.
— Він ніколи не одружувався?
— Ні. Йому вже за сорок, а він досі неодружений. Можливо, тепер одружиться.
— Чому ви так думаєте?
— Просто так часто буває. Жодна жінка не може стати між матір’ю і сином, хоча я не думаю, що Бен Гедлі був у захваті від своєї матусі. Коли б він не говорив про неї, це завжди були розповіді про те, як вона його принижує. Деякі з його історій були жахливими, хоча, здавалося, він зовсім не переймався. Я завжди захоплювалася цим.