Клара дозволила своєму вільному від страху поглядові простежити за стрічками, що їх підхоплював вітер. Її погляд зачепився за щось на кінці однієї з них. Потім вона зрозуміла: предмет був прикріплений зовсім не до стрічки, а до дерева, що росло позаду. Високо на одному з кленів вона побачила стрілу.
Ґамаш саме сідав у машину, щоб повернутися до Монреаля, коли з лісу вибігла Клара Морров і помчала до нього вниз по вулиці дю Мулен так, наче за нею гналися демони. На якусь дику мить Ґамаш замислився, чи не викликав ритуал щось таке, чого краще не чіпати. І, в певному сенсі, так і сталося. Жінки і їхній ритуал викликали стрілу — річ, яку комусь, мабуть, дуже хотілося б залишити якнайдалі від людського ока.
Ґамаш негайно зателефонував у Монреаль Бовуару, а потім пішов із Кларою на місце. Він не з’являвся там майже тиждень і був уражений тим, наскільки все змінилося. Найбільше змінилися дерева. Дерева, які тиждень тому зухвало яскравіли веселими кольорами, уже минули пору розквіту сил; майже все листя вже було на землі, на гілках мало що залишилося. І завдяки цьому стріла відкрилася. Якби він став тут тиждень тому й подивився вгору, він ніколи, ніколи б не зміг побачити її. Стрілу скрадали шари листя. Але тепер скрадка не було.
Іншою зміною була палиця в землі зі стрічками, що танцювали навколо неї. Він припустив, що це було якось пов’язано з ритуалом. Або так, або без його нагляду Бовуар дуже швидко став надто дивним. Ґамаш підійшов до молитовної палички, вражений її веселістю. Він зупинив погляд на деяких предметах, щоб краще їх роздивитися. Його увагу привернула стара світлина — молода жінка, повненька й короткозора, що стояла поруч із кремезним, вродливим лісорубом. Вони трималися за руки й усміхалися. Позаду них прямо в об’єктив дивилася струнка молода жінка. Обличчя її було сповнене гіркоти.
— І що? Стріла як стріла. — Метью Крофт перевів погляд з Бовуара на Ґамаша. Вони сиділи в камері у Вільямсбурзькій в’язниці. — У вас їх п’ять. Що в ній такого особливого?
— Її, — сказав Ґамаш, — знайшли на висоті двадцяти п’яти футів на кленовому дереві дві години тому. Там, де було вбито Джейн Ніл. Це одна з тих, що належали вашому батькові?
Крофт оглянув дерев’яний держак, вістря з чотирма лезами й, нарешті, що було дуже важливо, оперення. Відійшовши, він відчув слабкість. Він зробив величезний вдих і впав на край койки.
— Так, — прошепотів він на видиху, ледве здатний зосередитися. — Стріла була татова. Ви переконаєтеся в цьому, коли порівняєте її з іншими в сагайдаку, але я можу сказати вам зараз. Мій батько сам робив оперення, це було його хобі. Утім, він не відрізнявся творчим підходом, тож усе воно було однаковим. Знайшовши те, що йому подобалося і що працювало, він не бачив потреби щось змінювати.
— Це добре, — сказав Ґамаш.
— Тепер, — Бовуар сів на койку навпроти, — ви маєте багато чого нам розповісти.
— Мені треба подумати.
— Тут нема про що думати, — сказав Ґамаш. — Ваш син випустив цю стрілу, чи не так? — У Крофта в голові закрутилися думки. Він настільки зрісся зі своєю легендою, що тепер йому було важко відмовитися від неї, навіть перед обличчям доказів. — А якщо він випустив цю стрілу й вона потрапила в те дерево, — продовжував Ґамаш, — то він не вбивав Джейн Ніл. Він цього не робив. І ви теж. Ця стріла доводить, що злочин учинив хтось інший. Нам потрібна правда від вас, негайно.
І все ж Крофт вагався, боявся, що це пастка, боявся відмовитись від своїх слів.
— Негайно, містере Крофт, — сказав Ґамаш голосом, який не допускав жодних суперечок.
Крофт кивнув. Однак він був занадто приголомшений, щоб відчути полегшення.
— Гаразд. Ось що сталося. Ми з Філіппом посварилися напередодні ввечері. Через якусь дурницю, я навіть не пам’ятаю через що. Наступного ранку, коли я прокинувся, Філіппа не було. Я злякався, що він утік, але десь о 7:15 він раптом влітає у двір на своєму велосипеді. Я вирішив не виходити до нього, а дочекатися, коли він сам прийде до мене. Це була помилка.
Пізніше я дізнався, що він одразу попрямував із луком і стрілами до підвалу, потім прийняв душ і переодягнувся.
Він так і не прийшов до мене, а залишився у своїй кімнаті на цілий день. У цьому не було нічого незвичайного. Згодом Сюзанна почала поводитися дивно.
— Коли ви почули про міс Ніл? — запитав Бовуар.
— Того вечора, тиждень тому. Рор Парра зателефонував, сказав, що стався нещасний випадок на полюванні. Коли наступного дня я прийшов на зустріч із вами, мені було сумно, але не так, ніби це був кінець світу. Сюзанна, з іншого боку, не могла всидіти на місці, не могла розслабитися. Але, чесно кажучи, я не надто замислювався над цим. Жінки можуть бути більш чутливими, ніж чоловіки, — це все, що я про це подумав.