Клара й Пітер уже сиділи там.
— Я зателефонувала до Нотаріального департаменту Квебеку, і вони перевірили офіційно зареєстровані заповіти. Згідно з реєстром, останню волю і заповіт міс Ніл було оформлено в цьому офісі 28 травня цього року. Її попередній заповіт був складений десять років тому. Його анульовано. Її заповіт дуже простий. Після покриття витрат на поховання й погашення будь-яких боргів, сплати заборгованості за кредитною карткою, податків і таке інше вона залишає свій будинок і все, що в ньому є, Кларі Морров.
Клара відчула, як кров відливає від її шкіри. Вона не хотіла будинку Джейн. Вона хотіла, щоб у її вухах лунав її голос, вона хотіла відчувати обійми її рук. І чути її сміх. Вона хотіла, щоб Джейн була поряд.
— Міс Ніл просить Клару влаштувати вечірку, запросити певних людей, список у заповіті, і попросити кожного з них вибрати для себе одну річ із її дому. Вона залишає свою машину Рут Зардо, а свою колекцію книг — Мирні. Решту — Кларі Морров.
— Скільки? — запитала Рут на полегшення Клари.
Кларі хотілося знати, утім, вона не хотіла здатися жадібною.
— Сьогодні вранці я зробила кілька дзвінків і підрахувала. Це приблизно чверть мільйона доларів, після сплати податків.
Здавалося, у кімнаті не залишилося повітря. Клара була не в змозі в таке повірити. Багаті. Вони будуть багаті. Проти власної волі вона малювала у своїй уяві нову машину, нову постільну білизну і смачний обід у ресторані в Монреалі. І…
— Є ще дві речі, власне, конверти. Один для вас, місіс Зардо. — Рут узяла його й кинула погляд на Ґамаша, який уважно спостерігав за всім процесом. — Інший для Йоланди Фонтейн. Хто їй передасть? — Ніхто не відповів.
— Я візьму, — сказала Клара.
На виході з нотаріальної контори старший інспектор Ґамаш підійшов до Пітера і Клари.
— Мені потрібна ваша допомога в будинку міс Ніл. У вашому будинку тепер, я так розумію.
— Я не можу навіть уявити, що колись цей будинок стане для мене чимось іншим, ніж домом Джейн.
— Сподіваюсь, що це не так, — сказав Ґамаш, злегка усміхаючись до Клари.
— Звісно, ми допоможемо, — сказав Пітер. — Що ми можемо зробити?
— Я б хотів, щоб ви обоє зайшли в будинок і просто подивилися. — Він не хотів говорити більше.
Несподівано до Клари дійшли запахи. Той безпомилковий аромат Джейн, кави та деревного диму. Ледь чутний запах свіжої випічки й мокрого собаки. І «Флоріс», її єдине дивацтво. Джейн обожнювала туалетну воду «Флоріс» і замовляла її з Лондона на кожне Різдво собі в подарунок.
Співробітники поліції Квебеку сновигали по всьому будинку, знімали відбитки пальців, брали зразки та фотографували. Було дивно бачити їх у будинку, але Клара знала, що Джейн теж була там, у проміжках між чужими людьми. Ґамаш провів Клару й Пітера через знайому кухню до розпашних дверей. До дверей, через які вони ніколи не проходили. Якась частина Клари зараз хотіла розвернутися й піти додому. Ніколи не бачити того, що Джейн так старанно приховувала від них усіх. Пройти через двері здавалося зрадою довіри Джейн, порушенням, визнанням того, що Джейн більше немає, щоб зупинити їх.
Що ж, дуже шкода. Її цікавість перемогла. Вона із силою штовхнула двері і пройшла крізь них, ніби ніколи не мала жодних сумнівів. Пройшла прямо в психодилічні спогади.
Першою реакцією Клари був сміх. Якусь мить вона стояла приголомшена, а потім почала сміятися. І сміялася. І сміялася, доки не подумала, що впісяється. Пітер незабаром не витримав і теж почав сміятися. Ґамаш, який до цього моменту бачив у кімнаті лише пародію, усміхнувся, потім хихикнув, потім засміявся і за мить реготав так сильно, що мусив витирати сльози.
— Який жахливий несмак, Бетмене, — сказала Клара Пітеру, який зігнувся навпіл, регочучи ще дужче.
— Сильно, їй-бо, сильно! — задихаючись, промовив він і встиг підняти два пальці на знак миру, перш ніж мусив покласти обидві руки на коліна, щоб підтримати тіло, яке аж підкидало. — Ти ж не думаєш, що Джейн налаштувалася на нашу хвилю, увімкнулася й вимкнулася?
— Я б сказала, що медіум тут — це послання, — Клара вказала на божевільних смайликів і сміялася, доки не заспокоїлася. Вона трималася за Пітера, обіймаючи його, щоб не сповзти на підлогу.
Кімната була не тільки надмірно абсурдною, вона приносила полегшення. За хвилину-дві вони опанували себе й піднялися нагору. У спальні Клара взяла до рук пошарпану книжку, що лежала біля ліжка Джейн. «Заскочений радістю» К. С. Льюїса. Від неї пахло туалетною водою «Флоріс».
— Я не розумію, — сказав Пітер, коли вони спустилися сходами й сіли перед каміном.