— Будь ласка, починайте, — сказав Ґамаш. А ми продовжимо пошуки.
За двадцять хвилин Олів’є оголосив, що зняв останню петлю.
— Вам поталанило, що я геній.
— Яке щастя! — сказав Бовуар і провів Олів’є, якому не хотілося йти, до дверей.
Біля скрині Ґамаш і Пітер узялися з обох боків за велику соснову кришку й підняли її. Вона піднялася, і всі четверо зазирнули всередину.
Нічого. Скриня була порожня.
Вони витратили кілька хвилин, щоб переконатися, що там не було жодних потайних шухляд, а потім, засмучені, повернулися на свої місця навколо каміна. Ґамаш неквапливо випростався. Він повернувся до Бовуара.
— Про що питав Олів’є? Хто оздоблював цей будинок?
— А що?
— Звідки нам знати, що то була Джейн Ніл?
— Ви думаєте, вона найняла когось? — запитав здивований Бовуар.
Ґамаш не відводив від нього очей.
— Ні, ви думаєте, що це зробив хтось інший, хто перебував тут. Боже, який же я ідіот! — вигукнув Бовуар. — Йоланда. Коли я вчора розмовляв із нею, вона сказала, що опікується тут декором.
— Це правда, — сказала Клара, нахилившись уперед, — я бачила, як вона вносила драбину й повні сумки всякої всячини з будівельного супермаркету в Ковансвілі. Ми з Пітером ще говорили про те, чи планує вона переїжджати до нас.
Пітер кивнув на знак згоди.
— То Йоланда поклеїла шпалери? — Ґамаш підвівся і знову поглянув на них. — Її будинок, напевне, справжнє жахіття, якщо вона так розуміє оздоблення.
— Він і близько не такий, — зауважив Бовуар. — Зовсім навпаки. Її будинок увесь витриманий у молочних і бежевих тонах і зі смаком підібраних кольорах, наче взірцевий будинок із журналу дизайну інтер’єру.
— Жодних смайликів? — запитав Ґамаш.
— Навряд вони там колись були.
Ґамаш підвівся й повільно пройшовся, опустивши голову й заклавши за спину руки. Він зробив кілька швидких кроків у бік старовинної кераміки, розмовляючи на ходу, і продовжив свою думку, ставши обличчям до стіни, як школяр-бешкетник. Потім він повернувся до всіх обличчям.
— Йоланда. Що вона робить? Що нею керує?
— Гроші? — припустив Пітер після хвилини мовчання.
— Схвалення? — запитав Бовуар, підходячи з боку до Ґамаша. Нервування шефа передалося всім присутнім у кімнаті.
— Близько, але це криється глибше. У ній самій.
— Гнів? — Пітер спробував ще раз. Він не любив помилятися, але знову промахнувся, і це було видно з реакції Ґамаша.
Після хвилини мовчання Клара заговорила, розмірковуючи вголос:
— Йоланда живе у власному світі. Ідеальному світі журналів із дизайну інтер’єру, навіть попри те, що її чоловік — злочинець, а син — негідник, а сама вона брехуха, шахрайка і злодюга. І вона не справжня блондинка, якщо ви ще не зрозуміли. Вона взагалі ніхто, наскільки я можу судити. Вона живе запереченням.
— Точно, — Ґамаш мало не підстрибував, як ведучий ігрового шоу. — Заперечення. Вона живе запереченням. Вона все приховує. Ось причина всього її гримування. Маска. Її обличчя — маска, її дім — маска, сумна спроба зафарбувати й заклеїти папером щось дуже потворне.
Він повернувся обличчям до стіни, потім опустився на коліна й поклав руку на шов між шпалерами. — Люди схильні бути послідовними. Ось що тут не так. Якби ти сказав, — звернувся він до Бовуара, — що у Йоланди вдома такі самі шпалери, це було б одне, але це не так. То навіщо їй витрачати стільки днів на те, щоб поклеїти ці шпалери?
— Щоб щось приховати, — відповіла Клара, опускаючись на коліна поряд із ним.
Його пальці намацали маленький куточок шпалер, що вже відклеювався.
— Саме так.
Ґамаш обережно потягнув за куточок, і той відійшов, оголивши близько фута стіни з іншими шпалерами.
— Невже вона поклеїла два шари? — запитала Клара, відчуваючи, як сили покидають її.
— Гадаю, їй забракло часу, — відповів Ґамаш.
Клара нахилилася ближче.
— Пітере, поглянь на це.
Ставши на коліна, він приєднався до них і придивився до відкритої стіни.
— Це не шпалери, — сказав він, глядячи на приголомшену Клару.
— Я так і думала, — відповіла Клара.
— Ну, а що це, заради бога? — запитав Ґамаш.
— Це малюнок Джейн, — пояснила Клара. — Це намалювала Джейн.
Ґамаш подивився знову й тепер побачив. Яскраві кольори, дитячі мазки. Він не міг сказати, що це було. Відкрився лише невеличкий фрагмент, але це дійсно залишила там міс Ніл.
— Таке можливо? — звернувся він до Клари, коли вони стояли й оглядали кімнату.