Негативно впливають як на індивідуальну, так і на суспільну свідомість непослідовність у мисленні і практичній діяльності людини, відсутність у неї чіткої світоглядної та громадянської позиції, плинність характеру, почуття страху (втратити роботу, добре ставлення керівника, мати неприємності на службі і т.п.), навіювання, схильність до впливу з боку інших, догідництво, заздрість, невміння відстояти свою позицію, байдужість, егоїзм, безвідповідальність, необов’язковість та інші негативні індивідуальні якості.
Можна погодитися з В.Сержантовим, який стверджує, що, життя людини є в кінцевому рахунку задоволення її потреб, на основі яких розгортаються та здійснюються різні види її внутрішньої та зовнішньої активності. Якщо мати на увазі зовнішню активність, то вона виявляється передусім у спілкуванні й діяльності. Будь-яка діяльність, виходячи з певних потреб і ґрунтуючись на них, пов’язана з тими чи тими цінностями, які людина створює в процесі діяльності або якими користується. “В цілому той чи той фрагмент життя людини є динамізм, процесуальність, постійна зміна. Проте можна говорити про деякі полюси даної цілісності, оскільки, з одного боку, ми маємо людину як суб’єкта діяльності і потреб, а з іншого - цінність як щось створене в діяльності... Все, що фігурує як цінність, є цінністю не сама собою, а у відношенні до людини і реалізується у ставленні людини до світу цінностей” [78, 176-177].
Для того, щоб визначити місце ціннісних орієнтирів у загальній системі особистісних складників, потрібно розмежувати ціннісні орієнтири із суміжними поняттями, передусім з такими, як “потреба”, “мотив”, “настанова”, “диспозиція”, “особистісний смисл”, “переконання”.
За словами Є.Головахи, “предмети потреб, які усвідомила особистість, стають її першочерговими життєвими цінностями” [79, 258-259].
За наявності ситуації, коли можливе задоволення певної потреби, включається особливе регулятивне утворення, яке Д.Узнадзе називає настановою [Див. 158]. Функція настанови, за А.Прагнішвілі, полягає в тому, що вона “вказує” потребі на предмет, який здатний задовольнити її в даній ситуації [80]. Настанови з ціннісними орієнтирами особистості об’єднує спільний для них стан готовності. Як пише О.Краснорядцева, “готовність діяти в той чи в той спосіб уже має в собі оцінку, а оцінювання передбачає настанову як готовність певним чином реалізувати цінності” [81, 26]. Водночас число цінностей, якими може розпоряджатися індивід, значно менше, ніж число настанов, що пов’язані з конкретними ситуаціями. Більшість сучасних авторів дотримуються погляду, що саме цінності визначають основні якісні характеристики настанови, оскільки мають велику суб’єктивну значущість, а не навпаки [82]. На думку автора, ціннісні орієнтири як регулятивний механізм охоплюють більш широке коло проявів активності особистості, ніж настанови.
Для характеристики соціальної регуляції поведінки людини часто використовується поняття “соціальна настанова”, чи “аттітюд”, що його У.Томас та Ф.Знанецький визначали як “стан індивідуальної свідомості щодо певної соціальної цінності”, “психологічне переживання індивідом цінності, значення, смислу соціального об’єкта” [83, 4].
На відміну од настанови, яка має скоріше неусвідомлений характер, аттітюд розуміють як усвідомлене явище, яке людина може озвучити. Аттітюди, допомагаючи людині усвідомлювати явища соціальної дійсності, виконують функцію вираження того, що для неї є важливим, значущим, цінним.
Отже, настанови, аттітюди та ціннісні орієнтири особистості регулюють реалізацію потреб людини в різних соціальних ситуаціях. В.Ядов об’єднує усі описані вище регулятивні утворення як диспозиції, тобто “передумови”. У своїй “диспозиційній концепції регуляції соціальної поведінки особистості” В.Ядов аргументує ієрархічну організацію системи диспозиційних утворень. У розробленій ним схемі на нижчому рівні системи диспозицій містяться елементарні фіксовані настанови неусвідомленого характеру, які пов’язані із задоволенням вітальних потреб [84].
Другий рівень складають соціально фіксовані настанови, чи аттітюди, які формуються на основі потреби людини бути включеною в конкретне соціальне середовище. Третій рівень системи диспозиції - базові соціальні настанови - відповідає за регуляцію спільної спрямованості інтересів особистості в тих чи тих конкретних сферах соціальної активності людини. Вищий рівень диспозицій особистості являє собою систему її ціннісних орієнтирів, які відповідають вищим соціальним потребам, і особливо за ставлення людини до життєвих цілей та засобів їх утілення. Кожен рівень диспозиційної системи є задіяним у різних сферах відповідних до нього ситуацій спілкування: в ближньому сімейному оточенні, малій контактній групі, конкретній галузі діяльності і, нарешті, в певному типі суспільства в цілому. Окремі рівні диспозиційної системи при цьому відповідають за конкретні прояви активності: за окремі поведінкові акти в актуальній предметній ситуації; за вчинки, що здійснюються у звичних ситуаціях; за поведінку як систему вчинків; за цілісність поведінки чи діяльність людини. Отже, можна зробити висновок, що рівні регуляції поведінки в диспозиційній концепції В.Ядова розрізняються часткою біологічних та соціальних компонентів в їхньому змісті та витоках. Ціннісні орієнтири як вищий рівень диспозиційної системи, за В.Ядовим, повністю залежать від цінностей соціальної спільноти, з якою себе ідентифікує особистість.