Тут бій на здогадки тривав майже півгодини. У результаті вони дійшли одного спільного висновку.
– Доручав він чи ні, але у цих місцях був. – Генрі масував чоло і говорив спокійним тоном. – А це означає одне: кілька днів він розмовляє з нами про ці вбивства, багато чого від нас приховуючи. Не знаю, можливо, він ставиться до нас як до якоїсь контрольної групи, яка перевіряє, чи можна за виявленими фактами знайти вбивцю. Його, якщо вбиває він, або когось іншого, якщо він особисто шукає вбивцю. Сам не знаю, вважаю, що мені потрібно все спокійно обдумати.
– Генрі, ми зустрінемося ввечері. У мене є деякі новини з мого візиту до лікаря, це буде ідеальним вступом. Можливо, ми будемо задавати йому питання пізніше?
– Може бути.
Генрі, очевидно, не був впевнений і боровся сам із собою.
– Так треба.
– Курва мать!
Це привело їх до однієї спільної тактики. Вони зустрінуться ввечері, Кшисєк повідомить про зустріч із доктором Яцеком Карасіньським, Генрі розкаже щось про те, чого він дізнався від своїх колег із Ниси, а потім прихерячать фактом про навігацію.
Так що сиділи.
Вечірній рапорт Генрі розпочав із того, що повідомив, що, як тут не дивись і що не кажи, смерть у Нисі має одну незаперечний плюс: журналісти покинули їхню околицю зі швидкістю світла та погналися за новим слідом.
Емоції трохи вщухли, тому Кшисєк відносно спокійно повідомив про події дня. Трохи обговорили їх і пили місцеві наливки. Він вирішив більше нікого не заплутувати і не піднімав тему вбивства тисяча дев'ятсот сімдесят шостого року, тим більше, що сам він був переконаний у тому, що це не важлива тема. Тож зустріч пройшла традиційно. Порушення мало статися в одну мить. Хлопець делікатно кивнув у бік Генрі. Він перевів подих, але саме в цю мить у нього задзвонив телефон. Зазвичай він кинув би його в темряві до кишені, але тема зі старого серіалу "Поліція Майямі" лунала з його штанів. Дзвонив брат, напевно, вперше за рік. Мабуть, щось сталося.
– Вибачте, я повинен відповісти. Це екстрений виклик, швидко сказав він і вийшов з кімнати. - Що? – спитав він тихим голосом.
– Привіт! Говорити можеш?
– Можу, тільки швидко.
– Буде швидко. Ти ще вивчаєш цю історію? – недбало спитав Марек.
– Вже скоро, — ляпнув Кшись, а потім прикусив язика.
– Скоро закінчуєш?
– Так. Остаточно закінчую. Ну, що там?
Кшисєк вирішив не давати своєму братові можливості копатися в цій темі, хоча той ніколи нею дуже не цікавився. Зрештою, подумав він, я ним теж.
– Розумію. Чи знаєте ви щось про відьом, суди й таке інше?
– Знаю. Можливо, напишу про це магістерську роботу.
– Круто.
Кшисєку здалося, що його братові ніби камінь упав із серця.
– Ну, я теж щасливий. Що ти хочеш?
– Нам потрібен консультант. У нас тут така справа, і нашого історика понесло до Америки на відьомський мітинг. Ну, я подумав про тебе.
– Яка? – швидко запитав хлопець. Чи може мова йде про ЦЮ справу?
– Можливо, ти бачив по телевізору. Є така справа, що хлопа засмажили на решітці, точніше, в печі. Точна копія відьомської печі, яка колись існувала в Нисі. А нам нема з ким порадитися. Я подумав, що, можливо, ти захочеш відірватися від книжок, а якщо ні, можливо, знаєш когось, хто обізнаний у цій темі.
Бінго! Агенте Малдер, готується робота на державу робота!
– Декого я знаю, але, мабуть, в нього не буде часу. А я? Марек, я навіть магістра ще не маю, який з мене консультант? Будь-який суд оскаржить це, коли до чогось дійде.
– Нам не потрібен ні експерт, ніяких свідчень. Потрібен хтось, щоб трохи прояснити для нас речі.
– Але я не можу далеко поїхати звідси, особливо до Ниси, – сказав Кшисєк.
– Немає потреби. Я приїду до вас, а деякі з питань обговоримо по телефону. На жаль, я не можу надіслати тобі будь-які матеріали, це службова таємниця і таке там. У нас немає підписаної угоди про конфіденційність, але ми її підпишемо, коли я приїду.
Чорт, тільки брата не вистачало. Де він його прийме? А якщо виявиться, що Якуб — убивця, і Марек впізнає його на якомусь пам’ятному портреті чи ще на чомусь, що там буде?
– А ви мені цей договір не можете надсилати, я його підпишу, відправлю назад і так далі.
– На жаль, у мене не вистачає часу. У нас скоро буде вечірня нарада. Коли закінчимо, я тобі подзвоню. Дякую. Привіт!
– Привіт!
Холера. Сталося. У всякому разі, нема про що турбуватися на запас. Скоро вони викладуть свої карти на стіл, і не виключено, що їх застрелять чергою з калаша. Тому завтрашнього дня може і не бути. Але, Кшисєку, не хвилюйся, зрештою, як співав зворушливим голосом один діамант польської музичної сцени: "кінця світу сьогодні не буде, бо в Токіо вже завтра"[55]. Ну який піп, така і попадя.