Просто на тата.
Цар-Панько приходить до тями.
ЦАР-ПАНЬКО. Як довго ж я спав.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Ти б, тату, ще довше спав, якби я не...
КОЗАК-МАМАЙ. Що, якби?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Якби я не поцілувала ось цього хлопця!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. А ти кажеш – еники-беники.
Царівна-Паньківна, Козак-Мамай та Коник-Химородник сіли верхи на Чарівного Веприка.
ЦАР-ПАНЬКО. Куди ж ви?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Ви, тату, вивчайте свою цікаву книжку...
КОЗАК-МАМАЙ. ... а ми їдемо весь світ вивчати та визволяти!
Бо чарівний Веприк, везучи друзів, рушив із палацу.
Цар-Панько схилився до «Велесової книги», а корона насунулася йому на очі.
ЦАР-ПАНЬКО. О, поворожимо, що чекає на наших дітей! (Розклав «Велесову книгу», а на ній розкрутив свою чарівну корону). А під брилою білою, а під скелею чорною, а під жилою бистрою, там книга велія лежить і в собі всю правду держить!
Однак дощечки-сторінки книги були розв’язані та й розсипалися, корона, крутячись, та й зіскочила з них, впала вона зі столу й стрибнула простісінько в піч.
Дз-з-з!
Потрапивши у вогонь, чарівна корона, спалахуючи, полетіла вниз.
Картина 26
ОПОВІДАЧ. Отак ми ворожимо та радіємо, що я мало не забув про одне страшне підземне місце, б-р-р. Ой, з переляку й забув, як воно називається? Підкажіть, дітусі! Вірно, про пекло я забув розповісти.
В пекельному царстві саме святкували перемогу над Білим світом.
Найголовніший пекельник Вогнюра насилу перекричав гамір.
ВОГНЮРА. Відсьогодні й навіки віків Рай-країну нами переможено, отож пекло теперки все виходить нагору, аби володіти не лише світом пітьми, але й світом світла!
БІСОТА. Ура!
Не встигли вони докричати, як раптом почули згори гуркіт.
Гур-р-р!
Спершу до печери згори впало Бісеня.
БІСЕНЯ. Рятуйтеся!
ВОГНЮРА. Що? Хіба сюди Козак-Мамай іде?
БІСЕНЯ. Гірше! Чарівна корона!
Ледве встиг вигукнути той, бо чарівна корона вже докотилася вогнища.
Бу-бух!!!
Так, що лише пш-ш-ш.
Картина 27
ОПОВІДАЧ. І поїхали наші друзі із біди визволяти усі інші сусідські зачаровані та зачакловані країни. А їх таки ще чимало на нашому білому світі. Чи допоможе їм Козак-Мамай? Га? Не чую!
Друзі їдуть верхи на Чарівнім Веприкові. Чують далекі підземні удари та вибухи.
Бу-бу-бу, бу-бу-бу!
Як не дивно, сприймають їх як перші ритми пісні.
Починають співати.
УСІ (співають).
За ними з Чарівним Веприком проростає, колоситься жито.
Від’їздять, тягнучи за собою довгу нивку жита.
На славнозвісній картині про Козака Мамая лунає уривок народної думи:
Житом затуляється білий світ.
Виходить Оповідач.
ОПОВІДАЧ. Отак, дітки. А далі вже буде не він один, а буде козацтва багацько.
Вони й зараз ходять межи нами, лише треба уміти їх розгледіти. От як де побачиш чесного та хороброго чоловіка – оце він і є.
Ох, забалакалися ми, а казка вже давно й скінчилася. Ну, то це не біда.
Бо в мене для вас є ще багато інших чудових казок, ви до нас приходьте і батьків своїх із собою беріть, то ми вам ще не такі покажемо. До нової зустрічі!
Продовжує лунати уривок народної думи:
Колосками жита заплітається завіса.
КАЗЦІ КІНЕЦЬ