Тому Риба-ніс випливає поверх води.
РИБА-НІС. Куди, питаю...
не встигла запитати вона, як змій її спритно уштрикнув шаблюкою.
Од чого Рибу-ніс вигнуло дугою.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Ото не сунь свого носа, куди не слід. Заклинаю: риба-меч, риба-пилка, риба-молот! А ти була Рибою-носом, станеш же тепер Рибою-мостом. Й тепер по тобі через ріку довіку до мене гості ходитимуть. А я гостей – ой як люблю! Бо серед них трапляються такі смачненькі...
РИБА-НІС (плаче). Я? Рибою-мостом?
Гидко сміючись, Зміюка відлітає.
Картина 14
ОПОВІДАЧ. Ну, гаразд, украв наш Кухар-нюхар царство і став Царем-нюхарем. А чи легко такому злодюжці царювати? Ох, нелегка це справа...
В царському палаці Цар-нюхар намагається щосили читати «Велесову книгу».
ЦАР-НЮХАР. Погана книжка. Чому? Тому, що всі книжки погані. Чому? Тому, що я ж читати не вмію.
Тре очі, поволі засинає.
З’являється Конячий міністр, доповідає Цареві:
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Велика радісна новина: потужність кожної нашої коняки я особисто збільшив до двох з половиною кінських сил...
Цар на троні прокинувся і знову почав жувати ковбасу.
ЦАР-НЮХАР. Годі, годі... Знаю я твої коні та їхню потужність.. Єдино можу сказати, що вони в тебе набагато чистіші стали.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Я готовий. Може переіменуєте мене з конячого міністра в конячо-кобилячого? Вже хваліть.
ЦАР-НЮХАР. Та не тебе, а отого сироту. Через нього моя улюблена коняча ковбаска-сервелат чистішою стала. Ну, ходімо, показуй роботу.
Бух!
Зазнавши стусана від Царя, Кобилячий Міністр отямився посеред стайні.
Картина 15
ОПОВІДАЧ. Якщо ти конячий міністр, то місце твоє де? Вірно, не в царському палаці, а в стайні, межи коней. Якщо вони, звісно, ще там є.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зуби...
ЦАР-НЮХАР. Чи вибити їх тобі, бо вже вони й мені набридли?
Конмін ухилився.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ось він, мій учень, молодший кобилмейстер.
Показує на Сироту.
СИРОТА. Я, як майбутній козак, радий зробити щось хороше у вашому царстві.
ЦАР-НЮХАР. Хвалю.
На це Конячий міністр застогнав і вхопився за зуби.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. О, ці царські слова, які хвалять не мене, а кого іншого...
ЦАР-НЮХАР. Це в тебе, певно, зуби мудрості?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Та якби, ті ще й досі не прорізалися.
ЦАР-НЮХАР. То це зуби дурості. Ану, перевіримо. Кажу: молодець, хлопчина-сирота!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР (стогнучи, нишком). Цей безрідний хлопець ще привласнить собі усі мої заслуги перед троном?
СИРОТА. Ваше величносте, я, як майбутній козак, готовий до нових подвигів!
ЦАР-НЮХАР. Отже, – сказав він, – ти зможеш здобути для мене й Чарівного Веприка?
СИРОТА. Я? Я не знаю, де й шукати його.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А хто щойно співав:
СИРОТА. Я? Та я не таке співав!
ЦАР-НЮХАР. Цить, коли царі мріють! (Співає).
Конячий міністр улесливо підхопив:
Цар-нюхар пальцем у повітрі малює Чарівного Веприка.
ЦАР-НЮХАР. Гаразд, гаразд, хлопчику, я згоден. Приводь, приводь його сюди мерщій, цього Чарівного Веприка.
СИРОТА. Та я...
ЦАР-НЮХАР. Бо знаєш, що тобі буде?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Я знаю! Зубоньки болітимуть.
СИРОТА. Так я ж не знаю навіть, де його шукати?
ЦАР-НЮХАР. Не журися, хлопчику, я дам тобі чудового помічника, чудового поводиря. Оцього. – (Цар-нюхар штурхнув Кобилячого міністра). – А чого ти так скривився?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР (співає).