Повернув іти геть зі стайні.
Сирота хотів щось казати, однак вже почув відповідь:
Зазнавши нового ковбасного удару від Царя, Конмін хутко завершує арію:
Обидва йдуть геть.
ОПОВІДАЧ. Отака царська ласка... Завжди цар, замість дати премію та й вигадує важчу роботу. А як її виконати? Хто тут на стайні може допомогти?
Сидить Сирота сам у стайні та й журиться.
СИРОТА. От тобі й записався в козаки.
Зітхнувши, бере хлопчина вила й одкидає останню купу гною.
І за своєю тугою не бачить, що там ховався Коник-Химородник.
Раптом Сирота чує спів:
СИРОТА. Ой, хто тут в Країні-руїні, ще й співає?
На цих словах із очищеного стійла виткнувся Коник-Химородник.
Хлопчикові на мить самому вдалося підспівати:
СИРОТА. Хто тут ще є?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та не кричи ти так, не порушуй тишу.
Зі стайні виткнувся Коник-Химородник.
СИРОТА. Хто ти?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я Коник-Химородник.
СИРОТА. Ти чарівний кінь? Хто тебе навчив співати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Ні, просто балакучий. Як ждеш, що з тебе ковбасу зроблять, то не тільки заспіваєш.
Сирота й незчувся, як сам став йому підтягувати:
СИРОТА. Нічого собі пісенька.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Скільки нашого брата конячого полягло... Всіх поглинула конина-ковбасина. А в полі працювати – ніким.
СИРОТА. Чому ж ти раніше мовчав про це?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. А з ким було балакати? Як тут усіх на кінську ковбасу пустили, сервелат називається – чував? А орати, боронувати, сіяти – вже нічим.
СИРОТА. А ти? Ти ж орати можеш?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я? Потужністю в чверть кінської сили?
Сирота помацав його ноги.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я тільки на м’ясо й годен – із чарівного коня вийде гарна ковбасня!
СИРОТА. Дійсно...Так он чого мене за Чарівним Веприком посилають... А де його шукати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. За Чарівним Веприком треба їхати Залізним шляхом.
СИРОТА. А звідки ти знаєш?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Балакучі коні ще слухати вміють, де, хто, що балакає. Чомусь люди біля коней балакучіші стають, думають, ніхто не розуміє – сказано: скотина...
СИРОТА. Їхати мені, чи не їхати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та ти лиш випусти мене з цього страшного агропрому, тобто Конячого міністерства – куди хоч довезу!
Сирота озирнувся страшною стайнею.
СИРОТА. Може, дійсно, дременути звідсіля, куди очі бачать? Може, ніхто не знайде?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Ні. Треба здобувати Чарівного Веприка, що носом риє, а вухами сіє, щоб у нашому царстві харчів було багацько, бо інакше Цар-нюхар усіх нас тут поковбасить. На сервелат.
СИРОТА. Поспішаймо!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Сідай, та тільки не дуже гоцькай.
Цок-цок-цок!
Шляхом їде з вилами-трійчатами сирота на Коникові-Химородникові, обоє співають: