— Скорич взяв мікрофон.
— Двадцять перший, Двадцять перший…
— Двадцять перший слухає, — пролунав молодий голос.
— Де ви?
— На узбіччі, біля з'їзду на дорогу до ферм.
— Негайно сховайте машину в лісі. Кузьменко хай залишається в засідці. Подальші розпорядження — пізніше. Виконуйте!
Ми спинилися біля молоковоза й висипали з «газика». Махов відчинив дверцята молоковоза.
— Нема ключа запалювання, — і натис на кнопку звукового сигналу.
— Це вже Сашко коло Гані крутиться, — зазначив механік.
Заклично, тривожно розлігся гудок. Подумав, що, напевне, чути його Шакулі й Філону… З ферми вибіг рудоволосий хлопець. Він метнувся до молоковоза, але його перехопив здоровань.
— Давай ключа, скоро. Це з міліції, — ошелешив його.
— Але ж я… Навіщо? — вражено лупав круглими очима.
— Потім, Сашко, потім. Давай, — і простяг долоню.
Сашко неохоче поклав на неї ключ. Я взяв його й сів за кермо.
— Як машина? — запитав у Сашка.
— Нічого, бігає, — відповів затинаючись.
— Зніми внутрішні ручки з правих дверцят і праве оглядове дзеркало, — попросив його.
Хлопець дістав з-під сидіння викрутку й заходився відкручувати. Трохи повернув ліве люстерко, щоб у ньому міг бачити, що діється позаду машини, лише я. Здається, все. Ще раз оглянув кабіну. Ага, скринька. Відчинив її. Сигарети «Подільські», сірники, гайки, гвинтики…
— Миколо! — гукнув до Бунчука. — Принеси ту ковбасу і шмат батона!
Сержант кинувся виконувати вказівку, зрадівши, що й для нього знайшлася робота. Я поклав харчі в скриньку. Апетитно запахло ковбасою. Це б іще…
— У тебе нема самогонки? — запитав у Сашка. — Хоч би чвертку.
— Ні, я з собою не вожу. — Він підняв сидіння й поклав під нього ручки, люстерко й викрутку.
— Що, самогон? — перепитав механік. — А в Гаврила. Мотнись, Сашко, до нього.
Сашко зник на фермі. Я поклав руки на кермо. Й помітив, що вони тремтіли. А ніби був спокійним. Знав: хвилювання вляжеться, тільки виїду на грунтівку. Он і Сашко з пляшкою.
— Насилу… випросив… — відхекувався.
Я витягнув із шийки кукурудзяний корок, понюхав — у ніс вдарив гострий запах бурякової сивухи? Набрав у рот, трохи ковтнув, а решту виплюнув. Потім більше половини вилив із пляшки на землю. Сашко, механік і Бунчук не спускали з мене очей. Поклав пляшку в скриньку, закрив. Ось тепер усе. Завів машину.
— Пам'ятай, Арсене: Шакула небезпечний при затриманні. Пам'ятай, — сказав мені Дмитро Юхимович.
Я жодного разу не глянув на нього і Махова, поки готувався, та відчував на собі їхні погляди, прискіпливі, стурбовані. Авжеж, через хвилину-другу віч-на-віч з убивцею… Відпустив гальмо, й молоковоз рушив. Це вже майор, слідчий і сержант стежитимуть за мною з-за крайньої ферми.
Виїхав на дорогу. По обидва боки жовтіло стернею поле, мигтіли копиці. Сонце било прямо мені в очі, але я не опустив козирка. За молоковозом тягнувся довгий темно-сірий шлейф куряви. Вона довго трималася у повітрі й поволі осідала… Здогадувався, що за машиною слідкує Шакула. Щоб у нього не закралася ніяка підозра, на половині дороги загальмував, газонув, а потім зупинився, виліз, підняв капот, кілька хвилин буцім колупався у двигуні, й знову поїхав.
Наближалася третя копичка. Я крадькома зиркав на неї, поглядав на лісосмугу, де ховався Кузьменко з Букетом. Натиснув і відпустив акселератор, натиснув і відпустив… Проїхав копицю, в якій ховалися злочинці. Натиснув і відпустив…. Навмисне став подалі, ближче до лісосмуги. Вийшов з кабіни й підняв капот, вліз під нього, прислухаючись.
Наче з-під землі, біля правої підніжки з'явився присадкуватий молодик у синюватій лляній сорочці з мереживом на комірці, одутлий, мордатий, з русявим чубчиком над лобом. Поставив чорну спортивну сумку на приступку й дивився на мене крізь примружені вії. На його одязі остюки, у волоссі — солома. Шакула! Сам! Не витримав — клюнув.
Гра почалася.
— Звідки ти взявся?! — здивовано вигукнув я.
Він облизав губи й перевів подих. Я ковзнув по його постаті очима, намагаючись помітити, де у нього пістолет. Ні, не в кишені. Мабуть, під сорочкою, за паском.
— Там уже мене нема, — силувано посміхнувшись, розтяг тонкі губи. — Ти у місто?
— Еге, везу молочко.
— Підкинеш?
— А чого ж… Ось забарахлив карбюратор, — я посмикав дротик. — А ти не з Тарасівки? До когось приїздив?