— Це не означає, що я хочу, аби це здійснилося!
— Ба! — Богиня запечатала печиво й жбурнула його назад до кошика. — Для тебе, як римлянки, Тіхе — цеФортуна. Вона, як і решта, зараз у жахливій формі. А я? Зі мною все гаразд. Мене називають Немезидою як греки, так і римляни. Я незмінна, тому що помста для всіх однакова.
— Про що ви говорите? — поцікавився Лео. — І що ви робите тут?
Немезида відкрила ще одне печиво.
— «Щасливі числа». Обурливо! Це навіть не пророцтво! — Вона розчавила печиво й розкидала шматочки під ногами. — Щодо твого запитання, Лео Вальдезе, то боги зараз у жахливій формі. Таке трапляється щоразу, коли між греками та римлянами має розпочатися громадянська війна. Олімпійці розриваються поміж двох своїх сутностей, поміж закликами від обох сторін. Як на мене, то вони стають шизофреніками: голова розколюється, дезорієнтація.
— Але зараз немає війни, — наполіг Лео.
— Е-е, Лео... — Хейзел зморщилась. — За винятком того, що ти нещодавно підірвав значну частину Нового Рима.
Лео витріщився на дівчину, гадаючи, на чиєму вона взагалі боці.
— Не навмисно ж!
— Я знаю... — промовила Хейзел. — Але римляни цього не усвідомлюють. І вони переслідуватимуть нас, щоб помститися.
Немезида захихотіла.
— Дослухайся думок дівчини, Лео. Війна незабаром розпочнеться. Гея подбала про це, з твоєю допомогою. І здогадуєшся, кого боги звинувачують у своєму скрутному становищі?
У роті Лео з’явився присмак оксиду кальцію.
— Мене.
Богиня фиркнула.
— Зависокої думки про себе. Ти лише пішак на шахівниці, Лео Вальдезе! Я мала на увазі ту, хто почав цей безглуздий похід і об’єднав греків із римлянами. Боги звинувачують Беру... чи. Юнону, якщо вам так більше подобається! Цариця небес утекла з Олімпу, щоб уникнути гніву своєї родини. Більше не очікуйте допомоги від своєї покровительки!
Лео мав змішані почуття до Бери. Вона почала втручатися в його життя ще з часів, коли він був немовлям, готувала його, аби використати в цьому надважливому пророцтві. Та, принаймні, Бера на їхньому боці, більш-менш. Якщо тепер вона поза грою...
— То чому ви тут? — запитав Лео.
— Щоб запропонувати свою допомогу! — Немезида лиховісно посміхнулась.
Лео глянув на Хейзел. Виглядала вона так, наче їй щойно запропонували безкоштовну змію.
— Вашу допомогу? — перепитав Лео.
— Авжеж! — відповіла богиня. — Я обожнюю розривати на шматки гордих та могутніх. Ніхто не заслуговує цього більше за Гею та її велетнів. Проте я мушу вас попередити, що не хочу миритися з незаслуженим успіхом. Удача — це шахрайство. Колесо фортуни — те саме, що «піраміда Понці»[2]. Справжній успіх потребує жертви.
— Жертви? — голос Хейзел напружився. — Я втратила матір. Померла й повернулася з Підземного царства. А тепер зник мій брат. Хіба вам замало стількох жертв?
Лео чудово її розумів. Йому хотілось закричати, що він теж утратив маму. Та що там, усе його життя було суцільним нещастям: він утратив дракона Фестуса; ледве не загинув, намагаючись закінчити «Арго II»; а тепер він ще й напав на римський табір і, швидше за все, розпочав війну, а до того ж, імовірно, втратив довіру друзів.
— Зараз, — почав було він, намагаючись контролювати свій гнів, — мені потрібна тільки небесна бронза.
— О, це легко, — відповіла Немезида. — Вона одразу за тим пагорбом. Знайдеш її разом із голуб’ятами.
— Стривайте, — промовила Хейзел, — якими ще голуб’ятами?
Немезида кинула печиво до рота й проковтнула його разом із передбаченням.
— Побачиш. Можливо, вони навчать тебе чогось, Хейзел Левек. Більшість героїв не здатні втекти від своєї природи, навіть отримавши другий шанс у житті. — Вона посміхнулась. — А щодо твого брата, Ніко, — у вас обмаль часу. Так, подивимось... зараз двадцять четверте червня? Так, після сьогодні ще шість днів. А потім він помре, разом з усім Римом.
Очі Хейзел округлились.
— Як... що?
— А щодо тебе, дитино вогню, — жінка повернулася до Лео, — найгірші біди чекають на тебе попереду. Ти назавжди залишишся зайвим, сьомим колесом. Тобі не буде місця поміж побратимів. І незабаром ти зустрінешся з проблемою, яку не зможеш розв’язати, але я можу тобі допомогти... за певну ціну.
Лео відчув запах смаленого. Він усвідомив, що його пальці на лівій руці палають, а Хейзел із жахом на нього витріщається.
Він сунув руку в кишеню, щоб загасити полум’я.
— Мені подобається розв’язувати свої проблеми самотужки.
— Дуже добре. — Немезида струсила крихти від печива з куртки.