Щоки Аннабет спалахнули. Хейзел і Пайпер питально поглянули на неї.
— Посварилась? — запитала Хейзел.
Легка суперечка, — відповіла Аннабет. — Пусте.
— Пусте! — промовила богиня. — Ну, не знаю щодо цього. Афіна була найбільш грецькою з-поміж усіх богинь. Зрештою — покровителька Афін. Коли владу захопили римляни, то перекроїли Афіну, і тільки потім змогли прийняти. Вона стала Мінервою, богинею ремесла та мудрості. Але боги війни у них були інші, більш римські... як, наприклад, Беллона...
— Мама Рейни, — пробурчала Пайпер.
— Саме так, — погодилась богиня. — Я колись говорила з Рейною у парку. І авжеж, у римлян був Марс. А потім ще з’явився і Мітрас — навіть не римський чи грецький бог, але легіонери просто шаленіли від його культу. Я особисто завжди вважала його грубим і жахливим nouveau dieu[7]. Одне слово, римляни досить сильно обібрали бідолашну Афіну. Вони забрали майже всю її військову значущість. Греки, як і Афіна, так і не пробачили римлянам такої образи.
У вухах Аннабет загуло.
— Знак Афіни, — промовила вона. — Він веде до статуї, так? Веде до... якоїсь статуї.
Афродіта усміхнулась.
— Ти розумна, як і твоя матір. Але май на увазі: твої брати і сестри, діти Афіни, шукали її століттями. Жодному не вдалося повернути статую. Тим часом вони тільки продовжували підтримувати ворожнечу між греками та римлянами. Кожну громадянську війну... стільки кровопролиття і розбитих сердець... усе розпочинали діти Афіни.
— Це... — Аннабет хотіла сказати «неможливо», але пригадала гіркі слова Афіни на Центральному вокзалі та полум'я ненависті в її очах.
— Романтично? — запитала Афродіта. — Так, мабуть, так.
— Але... — Аннабет намагалася позбутися замішання у голові. — Знак Афіни, як він діє? Це низка зачіпок чи шлях, прокладений Афіною?
— Гм, — вигляд Афродіти давав зрозуміти, що їй нудно, але вона занадто ввічлива, аби сказати про це. — Гадки не маю. Сумніваюся, що Афіна створила Знак свідомо. Якби вона знала, де її статуя, то просто сказала б тобі, де її шукати. Ні... гадаю, Знак — це, швидше, духовний слід із хлібних крихт. Зв’язок між статуєю та дітьми богині. Бач, статуя хоче, щоб її знайшли, але звільнити її здатен тільки найбільш гідний нащадок.
— І за чотири тисячі років, — промовила Аннабет, — нікому це не вдалось.
— Стривайте, — промовила Пайпер. — Про яку статую ми говоримо?
Богиня розсміялась.
— О, певна, що Аннабет зможе тобі все пояснити. Хай там як, потрібна вам зачіпка неподалік. Маю на увазі мапу, залишену дітьми Афіни 1861-го, — сувенір, який допоможе тобі розпочати шлях, щойно дістанешся Рима. Але ти правильно сказала, Аннабет Чейз, нікому ще не вдавалось пройти за Знаком Афіни до кінця. Там ти зустрінеш свій найбільший страх — страх кожної дитини Афіни. І навіть якщо вцілієш, як ти скористаєшся винагородою? Використаєш її задля війни чи миру?
Аннабет подумки раділа, що стіл вкриває скатертина, тому що у неї тремтіли ноги.
— Ця мапа... — промовила Аннабет, — де вона?
— Народе! — Хейзел вказала на небо.
Над пальмами кружляли два величезні орли, а ще вище стрімко знижувалась летюча колісниця з пегасами. Вочевидь, диверсія Лео та Буфорда «Столовий кінець» не подіяла... або її швидко викрили.
Афродіта намастила маслом кекс, наче їй зовсім не потрібно було поспішати.
— Ох, мапа у форті Самтер, звісно! — Вона вказала ножем на острів у затоці. — Здається, римляни хочуть відрізати вас від своїх. На вашому місці я поквапилась би на корабель. Не бажаєте тістечок у дорогу?
XIX Аннабет
Вони не дісталися корабля.
На півшляху до пристані перед ними знизились три велетенські орли. Кожний з них опустив на землю римського солдата в пурпуровій футболці та джинсах, з блискучими золотими обладунками, мечем та щитом. Орли полетіли геть. Римлянин посередині, який був худіший за інших, підняв забрало свого шолома.
— Здавайтесь Риму! — заверещав Октавіан.
Хейзел оголила свій кавалерійський меч і буркнула: — Дідька лисого, Октавіане!
Аннабет лайнулась собі під ніс. Сам собою цей худорлявий авгур її не турбував, але решта хлопців здавалися загартованими воїнами — занадто великі й сильні, щоб з ними битися. Тим паче, що вона і Пайпер були озброєні лише кинджалами.