Семі виставив лікоть, наче джентльмен, але Хейзел грайливо його відштовхнула.
— Дякую, що був зі мною, Семі!
— Пані Ламар, я завжди буду з вами! — бадьоро промовив він.
Удвох вони помчалися назад у будівлю школи.
Лео ніколи не почувався примарою більше, ніж зараз. Можливо, він насправді все своє життя був ейдолоном, тому що цей хлопчина з минулого заслуговував на звання Справжнього Лео значно більше за нього самого. Він був кмітливішим, крутішим і дотепнішим. І так вправно загравав із Хейзел, що безумовно полонив її серце.
Не дивно, що Хейзел по-особливому подивилась на Лео, коли вони зустрілись уперше. Не дивно, що вона промовляла «Семі» з такою ніжністю. Але з Лео такий Семі, як з Пласкоголового Руфуса Кларк Гейбл.
— Хейзел, — промовив він. — Я... я не...
Шкільне подвір’я розчинилось в іншій сцені.
Хейзел і Лео досі були привидами, але тепер стояли перед занедбаним будинком біля стічної канави, оброслої бур яном. Декілька бананових дерев нависало над подвір’ям. Зі старомодного радіопрогравача на сходинках лунала латиноамериканська музика, а на затіненій веранді сидів у кріслі-гойдалці худорлявий старий і вдивлявся в обрій.
— Де ми? — запитала Хейзел. Вона досі була з туману, але її голос тепер переповнювала тривога. — Це не з мого життя!
Лео відчув, як його примарна сутність почала згущуватись, наче ставала більш реальною. Це місце здавалось напрочуд знайомим.
— Це Х’юстон, — усвідомив він. — Я знаю цей вид. Цей відвідний канал... це старий район моєї мами, де вона зростала. Он там аеропорт Хоббі.
— Це твоє життя? Не розумію. Як?
— Ти мене запитуєш?
Раптом старий забурмотів:
— А, Хейзел...
По спині Лео поповзли мурахи. Очі старого досі так само вдивлялись в обрій. Звідки він знає, що вони тут?
— Здається, у нас скінчився час, — задумливо продовжив, старий.— Що ж...
Він не закінчив думку.
Хейзел і Лео стояли непорушно. Старий чоловік не подавав нових знаків. Лео раптом усвідомив, що старий говорив сам до себе. Але чому тоді він промовляв ім’я Хейзел?
У старого була зморшкувата шкіра, кучеряве сиве волосся та скрючені пальці, наче він усе життя працював у машинному цеху. Він був одягнений у чисту світло-жовту сорочку, сірі штани на шлейках та блискучі чорні туфлі.
Попри похилий вік, в очах чоловіка сяяв ясний розум. Сидів він зі стриманою гідністю і здавався таким безтурботним... навіть приємно здивованим, наче думав: «Чорт забирай, я стільки прожив? Круто!»
Лео був певен, що ніколи раніше не бачив цього чоловіка. То чому він здавався таким знайомим? І тоді хлопець помітив, що чоловік стукає пальцями по ручці крісла, але не безладно: старий використовував азбуку Морзе, точнісінько так, як робили Лео з його мамою... І повідомлення було тим самим: «Я люблю тебе».
Відчинилися скляні двері. Назовні вийшла молода жінка з чорним коротким волоссям, одягнена в джинси та бірюзову блузку. Вона була привабливою, але не витонченою: у неї були м’язисті плечі та мозолисті долоні. Її очі весело блищали, так само як і у старого, а на руках вона тримала немовля, загорнуте в блакитну ковдру.
— Дивись, міхо[12], — звернулася вона до немовляти. — Це твій бісабуельо[13]. Бісабуельо, хочете його потримати?
Лео схлипнув, почувши її голос.
Це його матір — молодша, ніж він пам’ятав, але... жива. Це означало, що немовля на її руках...
Старий широко всміхнувся, оголивши свої бездоганні зуби, так само білосніжні, як і волосся. Його обличчя вкрили зморшки радості.
— Хлопчик! Мі бебіто[14], Лео!
— Лео? — прошепотіла Хейзел. — Це... це ти? Що означає «бісабуельо»?
Лео втратив голос. «Прадід», — хотів сказати він.
Старий узяв Лео на руки та, задоволено крякаючи, залоскотав підборіддя немовляти... Привид Лео нарешті зрозумів, що саме бачить.
Якимсь чином здатність Хейзел повертатись у минуле знайшла подію, що об’єднала життя їх обох — подію, коли їхні часові рамки зіткнулись між собою.
Цей старий...
— О... — Хейзел теж зрозуміла, хто це. Її голос став ще тихішим, наче вона ледве стримувала сльози. — О, Семі, ні...
— Ах, маленький Лео, — промовив Семі Вальдез, який майже не змінився у свої сімдесят років. — Станеш моїм дублером, га? Так це називається, здається. Скажи їй за мене. Я сподівався, що доживу, але, ех, прокляття не зробить мені такого дарунку!
Хейзел схлипнула.
— Гея... Гея сказала мені, що він помер від серцевого нападу у шістдесятих. Але це не... неможливо....