— Вас іст дас? — тихше повторив німець.
Петрик усе зрозумів і мовчав: бо що він міг їм сказати? Він тільки з прикрістю, нишком вилаявся — треба ж було так не додивитися! Вилизували підлогу, стіл, прибирали по кутках, а на стіни навіть не глянули. А тепер ось маєш...
— Сталін, паночку, — вичавив нарешті із себе ослаблим голосом Петрик, готовий до будь-якої кари.
— Сталін карашо?
— Та, знаєте... Ми люди прості... Кому добре, кому не дуже... — спробував викрутитись Петрик, подумавши потай: щоб тебе грім побив, чого ти до мене причепивсь?
Поглядом, проте, він прикипів до офіцера, боязко намагаючись зрозуміти, що буде далі, яка його жде кара.
В темних очах офіцера блиснула гнівна суворість, хоч тверде чорняве обличчя лишилося так само спокійно-незворушним, але рука потяглась на живіт, де ліворуч од пряжки віддувалася товста шкіряна кобура. Ця рука з блискучим вузьким перстеником на пальці неквапливо розстебнула язичок кобури і обхопила чорне руків’я пістолета з тонким довгим стволом.
«Ну все! — сумно подумав Петрик. — Як же не до речі, однак... Якби хоч сказати щось Степаниді...»
Так само неквапливо німець опустив руку, другою сильно смикнув пістолет, в якому щось глухо клацнуло, і рука почала здійматись угору, повз Петрика. «Зараз пальне!» — подумав Петрик і вже склав пальці, щоб востаннє перехреститись, як ствол на мить завмер і в хаті щосили бабахнуло.
Петрика аж гойднуло від страху, довкола засмерділо порохом, і синій димок тихо поплив до вікна.
В стіні посеред знімка чорніла кругла дірочка. Щоб таки не спізнитись, Петрик про всяк випадок квапливо перехрестився, готовий до найгіршого.
— Капут! — холодно мовив німець і, чогось дмухнувши у ствол пістолета, засунув його в кобуру. Обличчя його знову не видавало нічого, очі холодно світилися під широким козирком-копитом. Як не свій од страху, Петрик стояв коло вікна, поки фельдфебель іззаду не дуже сильно, але настирливо не штурхнув його в плече.
— Век!
Він хитко переступив поріг, ледве піднімаючи обважнілі ноги, поплентався в комірчину. Тут у запилених сутінках отетеріло стояла Степанида.
Петрик знесилено притулився до її плеча.
7
Поснідавши на подвір’ї з котелків, німці трохи поюрмилися біля своєї кухні, поґерґотіли, покурили й знову посідали в машину. Цього разу з ними поїхав фельдфебель — офіцер зачинився в хаті, і його не було чути, мабуть, щось робив чи спав. Петрик, похнюпившись, сидів біля жорен у комірчині і навіть не курив — мабуть, після того, що сталося, не допомогло б і курево.
Степанида потроху очуняла від переляку й тихенько зачаїлася у напівсутіні побіч віконця, чуйно дослухаючись до всього, що діялось у дворі. Але, мабуть, на подвір’ї залишились самі лишень кухарі, інші всі поїхали на міст. Тоді з якоюсь насторогою в душі вона вийшла до сіней, ще трохи прислухалася — за дверми в хаті неначе все вимерло, ані звуку. Мабуть, саме час погодувати поросятко, а то ще зарохкає, дурне, й тоді не вбережеш — заберуть. Подумавши так, Степанида нарізала в банячок трохи картоплі, присипала ґрисом, додала ще вчорашньої вареної, все перемішала. Тепер треба було непомітно винести банячок у засторонок.
— Петре, подивися там, — пошепки сказала вона чоловікові, але той навіть не ворухнувся. — Чуєш?
— Ет!.. Не вбережеш! Все одно...
— Як це все одно?..
Вони тихо перемовлялись у комірчині, але недавній постріл, мабуть, так струсонув Петрикове нутро, що той став наче сам не свій. Немов у гарячці чи якомусь заціпенінні. Іншим разом вона б насварилась на нього, але зараз було не до сварки, та й розуміла, набрався старий страху, і Степанида швиденько визирнула із сіней.
На подвір’ї було вже порожньо, тільки біля кухні, перехилившись через край, відмивав котел Карло, його злий кухар стояв біля ящиків спиною до хати і чогось у них бабрався[41]. Мабуть, можна було вийти — мало що могло бути в тому банячку, що їм до того?
Вона так і зробила — тихенько шаснула за комірчину, а по дривітні у зарослий лопухами городчик. Підсвинок, молодця, навіть не озвався на її кроки, тільки заворушився в соломі, коли вона стала відчиняти низькі дверцята. Аби не дуже затримуватись, вона поставила через поріг банячок і підперла дверцята засторонку[42].
41
Повільно що-небудь робити; копатися. Порпатися в чому-небудь рідкому, брудному (про тварин).