— Я відправлюся на південь зі сходом сонця, — сказав він. — Моя присутність украй необхідна в Реіна де Лос-Анджелес. Ви повинні усім розпорядитися, а кур’єрові скажіть, щоб він їхав назад із моїм ескортом. А тепер я повернуся до будинку мого друга.
Отже, вранці губернатор відправився на південь, ескорт із двадцяти добірних кавалеристів оточив його, між ними був і кур’єр. Губернатор їхав швидко й одного чудового ранку прибув на площу в Реіна де Лос-Анджелес без попередження. Це було саме того ранку, коли дон Дієго виїжджав до гасієнди Пулідо у своїй кареті, взявши із собою гітару.
Кавалькада зупинилася перед таверною, із товстим хазяїном мало не стався апоплексичний удар[15], бо він не був попереджений про прибуття губернатора і боявся, що той ввійде до таверни і знайде її брудною.
Але губернатор не квапився залишити свою карету і ввійти до таверни. Він оглядав площу, озираючись навколо. Губернатор ніколи не був особливо впевнений у знатних людях цього селища, почував, що вони не повністю під його владою.
Він старанно спостерігав, як поширювалася звістка про його прибуття, як деякі кабальєро поспішали на площу, щоб вітати його; при цьому він відзначав тих, хто, здавалося, був щирим, придивлявся до тих, хто не особливо поспішав зі своїм привітанням, і зауважив, що деякі навіть були відсутні.
Насамперед доведеться приділити увагу справам, сказав він їм, і слід поспішати до гарнізону. Після цього він охоче буде гостем у кожного з них. Було прийнято одне із запрошень і губернатор наказав кучерові їхати. Він згадав про лист капітана Рамона і про те, що не бачив на площі дона Дієго Вега.
Сержант Гонзалес і його солдати були відсутні, переслідуючи, звичайно, сеньйора Зорро, і капітан Рамон сам очікував на його превосходительство коло входу до приміщення гарнізону, салютував йому з урочистим виглядом, низько схилився перед ним і наказав начальникові ескорту охороняти площу і виставити вартових на честь губернатора.
Він провів його превосходительство до кабінету і губернатор сів.
— Які останні звістки? — запитав вій.
— Мої люди женуться його слідами, ваше превосходительство. Але, як я писав, ця чума, сеньйор Зорро, має друзів — цілий легіон друзів, я припускаю. Мій сержант доповідав, що двічі бачив загін його прихильників.
— Вони мають бути розбиті, винищені! — крикнув губернатор. — Подібна людина завжди знайде собі послідовників, і їх буде все більше і більше, поки він не стане настільки сильний, що зможе завдати нам серйозних неприємностей. Чи вчинив він ще які-небудь жорстокості?
— Так, ваше превосходительство. Вчора один чернець із Сан-Габріель був покараний батогом за шахрайство. Сеньйор Зорро захопив на великій дорозі його обвинувачів і відстьобав їх до півсмерті. Потім, як звечоріло, він прискакав до села і наказав побити батогом суддю. Мої солдати в цей час були відсутні, розшукуючи розбійника. Очевидно, сеньйор Зорро обізнаний про пересування моїх сил і нападає завжди, коли кавалеристи відсутні.
— Виходить, шпигуни попереджають його?
— Очевидно, так, ваше превосходительство. Минулої ночі тридцять кабальєро поскакали за ним, але не знайшли і сліду негідника. Вони повернулися сьогодні вранці.
— Дон Дієго Вега був з ними?
— Він не виїхав з ними, але повернувся з ними. Здається, вони підібрали його в гасієнді батька. Ви, напевно, вгадали, що я мав на увазі родину Вега у своєму листі. Я перекопаний тепер, ваше превосходительство, що моя підозра несправедлива. Цей сеньйор Зорро зробив навіть набіг одного разу віючі на будинок дона Дієго, коли той був у від’їзді.
— Як же це так?
— Але дон Карлос Пулідо і його родина були там.
— Ха! У будинку дона Дієго? Що ж це означає?
— Це прекумедно, — сказав капітан Рамон, посміюючись. — Я чув, що дон Александро наказав донові Дієго знайти собі дружину. Він не з тих, хто уміє свататися. Він зовсім позбавлений життя.
— Я знаю це, продовжуйте.
— Отже, він поїхав просто до гасієнди дона Карлоса і просив у нього Дозволу посвататися до єдиної його дочки. Саме в цей час промишляв сеньйор Зорро, і дон Дієго, поїхавши у справах до своєї гасієнди, запросив дона Карлоса прибути до нього в село з усією своєю родиною й оселитися в його будинку до його повернення, тому що там було безпечніше. Пулідо не могли, звичайно, відмовити. А сеньйор Зорро, очевидно, пішов за ними.
15
Апоплексичний удар —