Розділ XXIX
ДОН ДІЄГО НЕЗДУЖАЄ
По годині після того, як дона Пулідо з дружиною й дочкою замкнули у в’язниці, дон Дієго Вега, одягнений найвишуканішим чином, повільно піднімався до гарнізону, щоб відвідати його превосходительство губернатора.
Він йшов злегка розгойдуючись, оглядаючись навкруги і дивлячись начебто на гори у віддаленні. Одного разу він зупинився, щоб помилуватися квіткою, що росла біля доріжки. У нього була шпага, модна шпага з дорогоцінними каменями на руків’ї, а в правій руці — хустка з тонких мережив. Помахуючи нею, як денді[16], він раз у раз підносив мережива до кінчика носа.
Церемонно вклонився двом або трьом зустрічним кабальєро, але не заговорював ні з ким, обмінюючись лише необхідними словами вітання. Вони також не шукали розмови з ним. Згадавши про те, що дон Дієго Вега упадає за дочкою дона Карлоса, вони ще не могли вгадати, як він поставиться до ув’язнення сеньйорити разом з батьком і матір’ю. Обговорювати цю справу їм не хотілося, бо вони самі були обурені і боялися, що в них мимоволі можуть зірватися фрази, що могли б бути витлумачені, як зрадницькі.
Дон Дієго підійшов до парадних дверей гарнізонного приміщення, і вартовий сержант викликав солдатів віддати честь Вега, як те личило його становищу. Дон Дієго відповів на це, помахуючи рукою, посміхаючись, і ввійшов до комендатури, де губернатор приймав тих кабальєро, що бажали зайти і висловити йому свою лояльність. Він вітав його превосходительство ретельно обміркованими словами, шанобливо вклонився і потім сів на стілець, на який люб’язно вказав йому губернатор.
— Доне Дієго Вега, — сказав губернатор, — я подвійно радий, що ви зайшли до мене сьогодні, тому що в пережиті нами часи людина, що обіймає високу посаду, мимоволі хоче знати, хто їй друг.
— Я б зайшов раніше, але був у від’їзді, коли ви приїхали, — вимовив дон Дієго. — Чи довго маєте намір залишатися в Реіна де Лос-Анджелес, ваше превосходительство?
— Доти, доки цей розбійник, іменований сеньйором Зорро, не буде убитий або взятий у полон, — відповів губернатор.
— Клянуся святими! Невже я ніколи не перестану чути про цього мерзотника? — вигукнув дон Дієго. — Тільки про нього і чую всі ці дні. Я поїхав провести вечір з одним ченцем, як раптом туди ввірвалася ціла юрба солдатів, що переслідувала цього сеньйора Зорро. Повертаюся до гасієнди мого батька, щоб там знайти тишу і спокій, — приходить юрба кабальєро, що шукають звісток про сеньйора Зорро! Неспокійні нині часи! Людина з нахилами до музики і поезії не має права існувати в нинішнє століття.
— Мені прикро, що ви не могли знайти спокою, — сміючись, відповів губернатор. — Але сподіваюся, що незабаром молодця буде спіймано і таким чином буде покладено край цій неприємності. Капітан Рамон послав по свого кремезного сержанта і його кавалеристів з наказом повернутися. Зі мною ескорт із двадцяти людей, отже в нас тепер цілком достатньо людей, аби захопити це “Прокляття Капістрано”, коли він з’явиться наступного разу.
— Будемо сподіватися, що все закінчиться, як належить, — сказав дон Дієго.
— Людині на високій посаді доводиться багато з чим боротися, — продовжував губернатор. — Послухайте, що я мав зробити сьогодні. Я примушений був ув’язнити знатну людину, його дружину і молоду дочку. Але необхідно ж охороняти державу!
— Я думаю, ви маєте на увазі дона Карлоса Пулідо і його родину?
— Так, кабальєро.
— Тепер, коли я згадав про це, повинен сказати кілька слів, — сказав дон Дієго. — Не упевнений, що і мою честь не зачеплено.
— Як, кабальєро, як це може бути?
— Мій батько наказав мені одружитися й завести родину, як личить. Кілька днів тому я просив у дона Карлоса Пулідо дозволу посвататися до його дочки.
— Ха! Я розумію. Але ви ж не наречений молодої сеньйорити?
— Ще ні, ваше превосходительство.
— Тоді, доне Дієго, вашу честь не зачеплено, наскільки мені здається.
— Але я залицявся до неї.
— Ви маєте дякувати небу, що це не зайшло далі, доне Дієго. Подумайте, як би це виглядало, якби ви були з’єднані тепер з цією родиною. А що до одруження, то їдьмо зі мною на північ до Сан-Франциско де Азис, де сеньйорити набагато вродливіші, ніж тут, на вашому півдні. Подивіться там на дівчин знатного походження, повідомте мені про ваш вибір, і я гарантую вам, що обраниця пристане на вашу пропозицію. Я також можу гарантувати, що вона буде з лояльної родини, з якою не соромно буде породичатися. Ми знайдемо вам таку дружину, яка вам личить, кабальєро.
— Ви вибачте мені, але чи не занадто суворо було ув’язнити дона Карлоса і його дам, — запитав дон Дієго, змахуючи з рукавів пил.