— Правдивий скаут: завше готовий! — мовив дядько Ейнар.
Калле схопив листа й побіг. За рогом, де вже його не могли побачити, він відразу кинув оком на адресу.
На конверті стояло: «Панні Лолі Гельберг, Стокгольм, до запитання».
«До запитання» означало, що адресат має сам одержати на пошті листа, це Калле вже знав.
«Щось тут непевне, — подумав Калле. — Чому він не пише їй додому?»
Калле витяг свого записника й розгорнув там, де був заголовок: «Список підозрілих осіб». Раніше в списку було чимало «підозрілих осіб». Та потім Калле, знітивши серце, довелося викреслювати їх одну по одній, бо нікого з них не пощастило спіймати на якомусь злочині. Тепер у списку була тільки одна особа — дядько Ейнар; прізвище його Калле підкреслив червоним олівцем, а нижче дуже докладно перерахував його прикмети. Далі йшов новий заголовок: «Особливо підозрілі обставини», і там стояло: «Має відмикачку й кишеньковий ліхтарик». Звісно, Калле теж мав ліхтарика, але це зовсім інша річ!
Калле виловив із кишені олівчика, сперся на паркан і дописав: «Листується з панною Лолою Гельберг, Стокгольм, до запитання».
Потім помчав до найближчої поштової скриньки й за хвилю вже був у «Калотані» — так вони назвали свій цирк після довгої поважної наради.
— А що це означає? — спитав дядько Ейнар.
— «Ка» — Калле, «Лот» — Лотта і «Ан» — Андерс, — пояснила Єва-Лотта. — До речі, вам не можна дивитися на наші проби.
— Яка жорстока заборона, — забідкався дядько Ейнар. — Що ж я цілий день робитиму?
— Ідіть ловити рибу, — порадила Єва-Лотта.
— О Боже! Ти хочеш, щоб зі мною стався нервовий напад?
«Дуже непосидюща натура», — подумав Калле.
Однак Єва-Лотта була невблаганна. Вона безжалісно випровадила дядька Ейнара. І артисти цирку «Калотан» знову заходились пильно тренуватися. Андерс був найдужчий і найспритніший, тому цілком справедливо став директором цирку.
— Але я теж хочу трішки порядкувати, — заявила Єва-Лотта.
— Ну, ні! Коли вже я директор, то вам порядкувати зась!
Директор поклав собі створити справді гарну акробатичну трупу і змусив Калле та Єву-Лотту тренуватися кілька годин поспіль.
— Ну от, — нарешті вдовольнився він, коли усміхнена Єва-Лотта в блакитному гімнастичному вбранні випросталася, стоячи однією ногою на його плечі, а другою на плечі Калле. Хлопці, в свою чергу, впиралися розставленими ногами в зелену дошку гойдалки. Єва-Лотта опинилася так високо, що аж трохи злякалася. Але вона нізащо в світі не призналася б, що їй аж млосно стає, коли дивиться вниз.
— От було б гарно, якби ти постояла трохи на руках, — видавив із себе Андерс, намагаючись утримати рівновагу. — Це б сподобалося глядачам.
— Було б ще краще, якби ти постояв на голові, — коротко відрубала Єва-Лотта. — Це глядачам ще більше сподобалося б.
Зненацька в садку почувся страшний вереск, розпачливий крик істоти, що попала в тяжку біду.
Єва-Лотта зойкнула і, ризикуючи життям, стрибнула на землю.
— Ой, що це? — вигукнула вона.
Всі троє вибігли з цирку. Раптом їй назустріч викотився, жахливо тарабанячи, якийсь сірий клубок. То він так страшно верещав. Виявилося, що то Євина-Лоттина кицька.
— Тусе, Тусенько, що з тобою? — відсапуючись, питала дівчина. Вона спіймала кицьку, хоч та дряпалася й кусала її. — О, гляньте! І не соромно! Хтось прив'язав калатало, щоб налякати бідолаху до смерті!
До кицьчиного хвоста був прив'язаний шнурочок із консервною бляшанкою на кінці, що торохтіла за кожним порухом. Єва-Лотта заплакала.
— Якби я знала, хто це зробив, я б…
Вона підвела очі. За два ступні від неї стояв дядько Ейнар і весело реготав.
— Ой, не можу! Зроду ще такої кумедії не бачив!
Єва-Лотта підбігла до нього.
— Це ви зробили?
— Що зробив? О Боже, як та кицька вистрибувала! Навіщо ти відчепила бляшанку?
Єва-Лотта крикнула й кинулась на нього. Вона молотила його кулаками і, плачучи, проказувала:
— Який жах, яка підлота, я вас ненавиджу!.. Веселе іржання затихло. Обличчя дядькові Ейнарові раптом змінилося. На ньому проступила лють, Калле з Андерсом, що напружено стояли осторонь, ужахнулися. Дядько Ейнар міцно схопив Єву-Лотту й засичав:
— Цить, шмаркачко! А то я з тебе кістки витрушу!
Єва-Лотта хапнула повітря. Руки їй безсило опали, так цупко тримав їх дядько Ейнар. Вона злякано втупилася в нього. Врешті він відпустив дівчину, трохи зніяковіло провів рукою по чубові, тоді всміхнувся й мовив:
— Що це ми затіяли? Зчепилися, як боксери, і за що, спитати б? Але перший раунд виграла ти, Єво-Лотто!