— Випий, воно додасть сміливості.
Вона не відповіла, не ворухнулася. Молверн ковтнув віскі, сховав фляжку й задивився на мокрі дерева великого саду, на гроно освітлених вікон, що ніби зависло в небі над широким Конентовим плечем.
Якась машина наближалася до них знизу, простромлюючи мокру темряву кинджалами фар. Під'їхавши до їхнього лімузина, машина зупинилась. Конент підійшов до неї, сунув голову у вікно й щось сказав. Машина дала задній хід, виїхала на під'їзну алею, і світло її фар, ковзнувши по підпірній стіні, зникло, а тоді знову з'явилося попереду двома яскравими білими овалами на кам'яному порталі.
Конент сів у лімузин, альбінос вирулив на алею і теж під'їхав до будинку. На круглій, обсадженій кипарисами цементній стоянці всі повиходили з машин.
Великі двері над сходами були розчинені, на порозі стояв чоловік у купальному халаті.
Тарго з двома гангстерами, що міцно тримали його за руки, саме піднімався сходами. Він був простоволосий, без пальта, у своєму білому піджаку. Проти гангстерів Тарго здавався справжнім велетнем.
Решта прибулих також піднялися сходами й слідом за дворецьким у купальному халаті пройшли через хол, стіни якого були обвішані портретами чиїхось предків, потім бундючно декорованим овальним залом, потім ще одним холом і ввійшли до обшитого панелями кабінету з прихованими світильниками, важкими шторами на вікнах, глибокими шкіряними кріслами.
За великим темним письмовим столом у ніші, утвореній низькими книжковими шафами, стояв напрочуд високий худий чоловік. У нього було густе волосся, зморшкувате біле обличчя з маленькими й вузькими, невдоволено скривленими губами та тьмяними чорними очима. Він трохи сутулився, і блакитний вельветовий халат із шовковими вилогами тільки підкреслював його дивовижну худорбу.
Дворецький зачинив двері, але Конент штовхнув їх і рухом підборіддя показав на них двом гангстерам, що привели Тарго.
Обидва вийшли. Альбінос зайшов боксерові за спину і, натиснувши на плечі, посадив його в крісло. Одна щока в Тарго була брудна. Очі дивились осоловіло — як у людини, що наковталася снотворного.
Дівчина підбігла до нього, вигукнула:
— Ой, Дьюку, що вони зробили з тобою, Дьюку?
Тарго скинув на неї оком, криво посміхнувся.
— Виказала нас, шкуро? За мене можеш не турбуватись. — Говорив він теж якось силувано, неприродно.
Джін Едрієн відійшла від нього, сіла і обхопила себе руками за плечі, так наче їй стало холодно. Кортуей обвів неприязним поглядом усіх присутніх і безбарвним голосом спитав:
— Наскільки я розумію, це — шантажисти, але нащо було привозити їх сюди серед ночі?
Конент скинув плащ і пожбурив його на підлогу за торшером. Запаливши нову сигарету, він вийшов на середину кімнати й спинився, широко розставивши ноги. Він і тут лишався самим собою — самовпевненим, владним, зухвалим гангстерським босом.
— Дівчина сама захотіла зустрітися з вами — щоб попросити пробачення і пообіцяти, що вона більше не буде. Отой піжон у піджаку морозивного кольору — це Тарго, боксер. Він улаштував фейєрверк у нічному ресторані, а потім зняв таку бучу в поліції, що його там нагодували снотворним, щоб заспокоївся. Другий — це Тед Молверн, син старого Маркуса. Що він за один, я ще не добрав.
— Я приватний детектив, сенаторе, — холодно пояснив Молверн, — і представляю тут інтереси своєї клієнтки, міс Едрієн.
Дівчина швидко глянула на нього й опустила очі. Конент повів далі:
— Відомого вам Шенвера хтось спровадив на той світ. Без нашої участі. Цю справу ми ще з'ясуємо.
Сенатор кивнув, сів за стіл і, взявши біле гусяче перо, полоскотав ним собі за вухом.
— А щоб ви на моєму місці зробили з цією компанією, Коненте? — спитав він деренчливим голосом.
Конент знизав плечима.
— Я взагалі панькатися не звик, але тут я пішов би законним шляхом. Побалакав би з окружним прокурором, домігся б, щоб їх узяли під варту за підозрою в шантажі. Вигадав би якусь історію для газет, потім перечекав би, доки галас ущухне. А тоді витурив би цих штукарів за межі штату й попередив: поткнетеся ще раз — зітру на порох.
Сенатор Кортуей полоскотав пером за другим вухом і крижаним тоном промовив:
— Для них відстань — не завада, вони можуть знову причепитися до мене. Ні, як уже діяти законно, то позивати в суд. Нехай їм дадуть строк і запроторять їх куди слід. Цю банду треба знешкодити раз й назавжди.
— Ви не можете судитися з ними, Кортуею. Це поставить хрест на вашій політичній кар'єрі.
— А до біса з тією кар'єрою, Коненте. Я радо пішов би на відпочинок. — Губи сенатора викривились у посмішці.
— Дзуськи! — гарикнув Конент. Він озирнувся і наказав: — Підійди-но сюди, сестричко.
Джін Едрієн підвелася, повільно перейшла кімнату, стала перед столом.
— Ви впізнаєте її? — прогарчав Конент.
Якийсь час Кортуей мовчки придивлявся до напруженого обличчя дівчини. Тоді поклав перо на стіл, висунув шухляду й вийняв якесь фото. Перевівши погляд з фото на дівчину, а з неї — знову на фото, він пробубонів:
— Цю фотографію було зроблено багато років тому, але схожість, по-моєму, дуже помітна. Я б не вагаючись сказав, що це одне й те саме обличчя.
Він опустив фото на стіл і таким же неквапним рухом вийняв із шухляди й поклав поряд з фотографією пістолет.
Побачивши пістолет, Конент скривився і хрипко сказав:
— Нащо він вам, сенаторе? Слухайте, ваша вигадка з судом — то бридня. Я змушу цих штукарів написати детальні зізнання, і якщо вони знову візьмуться за своє, ми накриємо їх уже по-справжньому.
Усміхнений Молверн наблизився до письмового столу.
— Дозвольте мені глянути, — сказав він і, нахилившись, схопив фото.
Худа рука Кортуея стислася була на рукоятці пістолета, та потім розслабилася. Відкинувшись до спинки крісла, він уп'явся поглядом у Молверна.
Молверн пильно придивився до фотографії, опустив її і неголосно сказав Джін Едрієн:
— Іди сідай.
Вона повернулася до свого крісла, втомлено опустилася в нього.
Молверн тим часом заговорив знову:
— Мені подобається ваша ідея щодо судового процесу, сенаторе. В основі своїй вона логічна й розумна, і здійснення її стало б новим словом у практиці містера Конента. Та, на жаль, здійснити її неможливо. — Він постукав нігтем по фотографії. — Схожість між цим портретом і міс Джін Едрієн — тільки поверхова. Я особисто вважаю, що на фото зображена інша дівчина.
Її вуха мають іншу форму й сидять нижче. Відстань між очима менша, ніж у міс Едрієн, лінія підборіддя більш видовжена. Такі риси зовнішності не змінюються, то що ж у вас лишається? Лист, у якому від вас вимагають грошей? Але ж ви не можете показати пальцем на того, хто його писав, бо якби могли, то давно б це зробили. Ім'я дівчини? Випадковий збіг! То що ж лишається?
Конентове обличчя було тверде, мов граніт, але голос його зірвався, коли він спитав:
— А що ти скажеш про копію метрики, яку ця лялечка вийняла зі своєї сумки, розумнику?
Молверн злегка всміхнувся, потер щелепи пучками пальців.
— Хіба вона одержала копію не від Шенвера? Я гадав — від нього. А Шенвер уже на тім світі.
Конентове обличчя скривилося від люті. Він стис пальці в кулак, судорожно ступив уперед.
— Ах ти ж сучий сину…
Джін Едрієн, подавшись уперед, дивилася на Молверна круглими очима. Тарго витріщив на нього свої каламутні світлі очі і мляво посміхався. Кортуей теж прикипів до нього поглядом. Обличчя сенатора, однак, лишалося безвиразним, холодним, спокійно-відчуженим.
Конент раптом вибухнув реготом, ляснув пальцями:
— Гаразд, кажи далі! Молверн неквапно заговорив:
— Я назву вам ще одну причину, яка унеможливлює судовий процес. Це — постріли в ресторані Сірано. А до того — погрози з вимогою, щоб Тарго програв якусь зовсім не вирішальну зустріч із боксу. А ще раніше — напад на міс Едрієн у готелі, коли бандюга оглушив її і покинув на порозі, в розчинених дверях її номера. Розкиньте розумом, Коненте! Невже ви не можете зв'язати все це докупи? Я уже зв'язав.