— І це справді виявився скринеподібний склеп?
— Ні. Важко сказати, для чого хтось колись попривозив на галявину такі великі брили й повкладав їх. Я гадав, що це рештки якоїсь культової споруди, але й це не підтвердилось. Можливо, брили привезено значно пізніше, якихось двісті-триста років тому. Хто знає — може, якийсь володар хотів поставити там маленьку фортецю, а потім змінив намір. В усякому разі, для нас, археологів, Урочище особливого значення не мало.
Майор уважно слухав. Щось у цій розповіді його не влаштовувало, вимагало пояснень.
— Був тоді із нами, — сказав Турський, — один дуже симпатичний інженер, уже й не пам'ятаю, хто саме за фахом. Власне кажучи, він з'явився випадково; мій автомобіль застряв у лісі, полетіло зчеплення, а він саме проїздив ї запропонував свою допомогу. Потім дотяг мене до галявини, де стояли два наших намети, розкопки його зацікавили, й він лишився до вечора. Це його припущення, що то якась недобудована захисна споруда, бо на таку думку наштовхував великий просторий підвал під брилами… Що з тобою?
— Який підвал?! — Щенсний схопився з крісла, його очі запалали. — Де той підвал?
Турський розсміявся, дивлячись на збудженого приятеля.
— Як-то «де»? Під землею, — поблажливо відповів він. — А ти хіба його не бачив?
— Ні. Звідки я міг знати? Розумієш, там такі великі бур'яни, а ті брили так тісно притулились одна до одної… Що було в тому підвалі?
— Нічого. Пустка. А ось підлога там була не проста, а ладненько викладена з дрібних камінців. Уяви собі, є й вентиляція! її дуже майстерно приховали в стелі, між брилами. На випадок нападу там могли сховатися з десяток або й більше людей. Або, скажімо, на галявині боронилися лицарі, а там ховались їхні жінки з дітьми. Можна це собі уявити. Казимир навіть…
— Який Казимир? — перервав Турського майор.
— Ну, той інженер.
— Як його прізвище?
Турський споважнів. Якусь мить він приглядався до Щенсного, потім спитав:
— Ти це розслідуєш?
— Іще не знаю. То як же його прізвище?
— Стривай хвилинку… Якесь наче шкіряне… Або із шлейками… Пасовський!
— Опиши його.
— Високий статечний молодик. Мав сірий «опель-рекорд». Здається, рік чи два тому відкрив приватний бар у центрі міста… Ти що, його знаєш?
— І він був з вами? — замість відповіді перепитав майор. — Ох, чому ж я цього не знав раніше!
— А що хіба?
Майор мовчки підвівся, виглянув у вікно. Сніг і досі падав, вулиці побіліли, але сонце вже заходило.
— А що? — вже занепокоєно повторив Турський. — Слухай, ти гадаєш, він — убивця того Мрозіка? Не може бути!
Щенсний відвернувсь од вікна й знов опустився в крісло. Турський налив йому другий келишок сливової наливки, бо ситуація ставала аж надто незвичною. Ну й собі, зрозуміло, теж, бо, на щастя, господиня вийшла.
— То чому ж ти мовчиш? Що натворив той Пасовський?
— Як ви знайшли вхід до підвалу? — Майор зігнорував запитання приятеля.
Турський знов пирхнув сміхом.
— Дуже прозаїчно, — сказав він. — Просто я сів на одну брилу, а вона раптом зрушила й перевернулася. Я схопився на ноги, бо мені здалось, ніби піді мною жива істота. Ми придивилися уважніше й побачили, що це дуже хитро зроблено, — запевняю тебе, мені навіть сподобався той невідомий конструктор, що жив кілька століть тому. Вхід до підвалу був чудово схований, а замикався засувом. Усе це, звичайно, вкрилось іржею, але працювало. Слухай, ти мене заінтригував тим Пасовський. Розповіси чи ні?
— Трохи згодом. А тепер хочу тобі щось запропонувати. Поїхали туди!
Турський збентежився.
— Жінка влаштує скандал. Через мою переламану ногу. Щенсний на ногу не зважав.
— Ти ж так чи так ходиш! — нетерпляче сказав він. — Поїдемо машиною — великим «фіатом», тобі буде зручно. Мусиш показати нам ту брилу. Я ж не можу сідати по черзі на кожну з них і чекати, коли вона обернеться.
— Та гаразд, гаразд, — погодився археолог. Йому сподобалася перспектива поїздки до засніженого лісу замість того, що він називав «подорожжю бабусі довкола столу, та ще й з пригодами». — А що, вирвуся нарешті з дому, тут мені остогидло! Коли поїдемо?
— Зажди-но… Сьогодні середа, дев'яте, так?.. Мушу обговорити справу з шефом, домовитися про машину. З нами поїде Богдан Полонський… може, ще хтось. Ну, побачимо. Отже, у п'ятницю, одинадцятого. Підходить?