Аналогію з бджолиними роями знаходимо й у великому переселенні народів, коли неповполітні сини полишають і країну, й материнський вулик. Правду слід шукати не в поясненнях фактів, а в самих фактах.
Позитивні доктрини, чи то релігійні, чи філософські, правові, державні, все одно не надто переконливо свідчать на користь розуму, цього advocatus diaboli [11], який мимоволі змушений усе виставляти в блискучому світлі, прикрасами та удаваною глибокодумністю прикривати ницість людського існування, приховуючи його справжню вартість та обдурюючи в церкві й школі малих бовдурів, варто їм тільки з’явитися на арені життя. Для державних діячів таким прикриттям е почесті, для воїнів — слава, для принців — зовнішній блиск, для вчених — визнання, для дурників — рай на небі. Змінюються покоління, і одне з них обдурює інше з допомогою цього успадкованого advocatus diaboli, цього раба, присилуваного хитрувати, вдаватися до софізмів. Він то витійствує попом, то набуває помпезного професорського вигляду, то розпинається адвокатом, то вбирається в лахміття жебрака. Кожен має при цьому свій зиск: жебрак — склянку вина, яке зігріває йому petio [12], той — високий чин, інший — гроші, ще інший — корону, але по суті це один і той же хміль, що паморочить свідомість.
Ось чого я навчаюсь у моїх учителів, моїх бджіл. У їхній школі добре видно, що ми — безвольні тіні, приречеш автоматично викопувати те, що нам відведено, але щоб ми не зневажали за це самих себе, нам дано якусь крихту розуміння, яке хотіло б переконати нас, що насправді ми робимо тільки те, що нам хочеться чи не хочеться. Це — омана, в якій ми самі легко плутаємо, де те, що бажаємо, а де — що приречені виконувати.
Отже, внутрішнє буття історії — то інстинкти; життя ж зовнішнє, усі ті королі, попи, вчені — то глянець і ефектна фраза. Ллє як за угорськими шовками на покійнику неможливо визначити, чи вже точать його черви, так само за фальшивими шатами історії неможливо визначити її справжню суть. Завдяки природі я скинув із себе пута суєти. Знаю, що ти й досі мирянин. Не постригайся в ченці, дитино моя… не міняй свого вбрання на рясу та скуфійку, розумнику мій. Я завжди був самітником, але ж не ченцем! І зараз хочу тільки одного: аби хтось прийшов мені на зміну в цю самотину, бо я вже старий і відчуваю свою недалеку останню годину. Чекаю тебе тут, але після того, як помру… а тим часом дай мені спокійно дожити. Мені потрібна самотина. Старість — це повільна смерть; ще до шістдесяти літ серце моє билося жваво, нині ж воно дедалі тихне, тихне, і — о світе ясний! — настане день, коли олія в моїй лампадці вигорить зовсім. Я знаю, що не відчую смерті. То буде спокійний перехід, заведений природою, якого не треба боятися. Я засну, аби ніколи більше не прокинутися… Цілую твоє чоло, срі^-є хаХє[13].
Еутанасіус».
IV
Ієронім та Онуфрей саме виходили із котроїсь старої будівлі, коли до них підійшов Франческо й запросив до себе в гості. Втрьох вони вже були рушили до помешкання художника, аж тут отець Онуфрей мовби ненароком підштовхнув руку Франческа, в якій той тримав кілька золотих монет. Монети вішали на брук, Онуфрей кинувся збирати їх з думкою про те, що все знайдене — на добро, а тоді з величезною вдячністю міцно стис художникові руку, дійшовши виснову, що має доволі підстав полишити щире товариство; принаймні вивіски на корчмах давно його чекають і запрошують — чим не вагома причина?! — й подався собі геть.
А тим часом Чезара, згораючи з нетерпіння та цікавості, міряла кроками кімнату художника. Підійшовши до розпочатої картини «Падіння ангелів», вона зняла покривало й поглянула, наскільки просунулася робота. З ясним строгим обличчям архангел Михаїл простягав свій вогненний меч. Русявий чуб майорів довкола білої, аж наче мармурової голови, голубі очі випромінювали силу й енергію. З-за простягненої в хаос руки вигиналися над плечима довгасті білі крила, над світлим чолом аркою нависли блакитні зорі. Тлом картини був хаос, прошитий кількома летючими зірками, що падали згори в холодну темряву. Меч архангела уткнувся в сіру смугу полотна, на якому художник залишив місце для постаті переслідуваного демона.