Гойдливе море легко її підштовхувало, й незабаром Чезара ступала вздовж кам’янистого берега, спираючись долонями на стрімкі стіни скель. В одному місці їй трапилася печера, з якої дзюрчав блискітливий струмок, вона увійшла в неї, і враз її очам відкрилося неземне видовище…
«Господи, який рай! — подумала Чезара. — Побуду тут трохи».
Вона рушила по теплій пахучій траві, що лоскотала ноги, скупалася в чистій, наче сльоза, воді озера, після чого її потягло на сон, але вона вирішила ще побігати в помаранчевому гаю, ганяючись за метеликами та бджолами. Почувала себе малою безжурною дитиною, котра заблукала в казковому саду. І вже аж коли сонце торкнулося обрію, вона згадала, що треба вертатися в монастир, але дорогу назад забула.
Зрозумівши, що заблукала, Чезара вкотре роззирнулася довкола й подумала: «А якщо я перебуду ніч у цьому раю? Хто мене бачив і хто кинеться мене шукати?..»
Запала ніч. Великі зорі яскраво мерехтіли вгорі, місяць срібними мечами променів шматував хмари, що траплялись на його шляху. Ніч дихала теплом, пахощами квітів; укриті полотном туману, біліли пагорби, й по дзеркальній гладіні озера, посеред якого темпів на острівку гай, зрідка прокочувались до поснулих берегів блискучі кола хвиль.
Чезара відчула себе часткою цієї нічної феєрії, цього райського куточка на безмежних грудях моря, і вже сама ставала білим привидом із довгим золотавим волоссям. Всі принади запашної літньої ночі сповнювали душу трепетом; хотілося мріяти і… плакати.
Пригадався коханий, і Чезарі здалося, ніби вона — Єва в раю, проте одна із власними болями. Проходячи повз озеро, Чезара нагледіла брід, що білів під водою стежечкою з викладеної гальки. Ступила у воду, й від ніг побігли легенькі хвилі. Щось тягло її в той чарівний гай на острівку — бажання щастя, спрага кохати, цілувати й бути цілованою, неподолана пристрасть, від якої вона вся в’янула, ніби квітка у спеку… Увійшла в гай, і голуба тінь упала на її тіло, від чого вона стала схожа на мармурову статую в бузковому світлі…
Раптом чиясь постать майнула між деревами. Чи не привиділось їй? А може, то тільки мерехтіння листя? Але постать виднілася дедалі виразніше, набуваючи його обрисів.
«Господи, — всміхнулася Чезара, — я геть божеволію. Звідки він може взятися тут, у тиші гаю посеред ночі?»
Наближаючись, він так само вважав, що бачить перед собою привид. Дивився довго й пильно, потім узяв її за руку: вона скрикнула.
— Чезаро! — вигукнув Ієронім, стискаючи кохану в обіймах. — Чезаро! Ти привид, сон, нічна тінь у місячному сяйві — чи це справді ти, ти, ти?!.
Чезара не могла вимовити слова, вона плакала й думала, що або вона збожеволіє, або їй сниться сон, і якщо це сон, то нехай він триває вічно.
— А це ти? Справді ти? — спитала вона глибоким голосом, що йшов із самої душі, коли до неї вернулася свідомість, вернулися, справдившись, усі найсолодші мрії. Вона знову хотіла жити. Дивилася на коханого й не могла надивитися… аж доки знепритомніла.
АРХЕУС
Безперечно, є дуже багато речей, що їх збагнути не здатна голова якогось неотеси члена примарії або помічника комісара поліції, хоча вони загалом розуміють усе. Принаймні, коли треба затримати курокрада або прошпетити м’ясника за погане зважування, то людей меткіших, ніж оті двоє, названі вище, ми не знаємо. І все-таки нам здається — ясна річ, ми нікому не нав’язуємо власної думки — що, окрім кривої ваги й крадія, котрий цупить курей серед вулиці, існують ще певні речі, по-справжньому другорядні, напр., філософія, поезія, мистецтво, які позбавляють прозірливості деяких панів, хоч існування цих речей вони не заперечують.
Видно з усього, що автор хоче почати від азів. Справді, світ, як ми бачимо, існує не інакше, як тільки в нашому мозку. Ніхто не заперечуватиме, що існує відмінність між гусаком і собакою. Очі в собаки розумні, він розуміє в цьому світі набагато більше, ніж гусак, хоча обидві ці істоти мають і очі, й мозок. Світ не такий, як комусь хочеться, а такий, яким ми його бачимо; для гусака — він такий, яким він його бачить, і для собаки — item [14] для члена примарії й для Канта — item. І все-таки певна відмінність між тим, як поверхово свинським оком сприймає світ член примарії, і тим, як глибоко прозирає світ мудрець із Кенігсберга, є.