— О... — Бадьорість тренера наче вітром здуло, однак лише на мить. Його очі знову загорілись. — Однак випадковостей не існує! Тільки не на завданнях. Цьому судилось трапитись! То це відьомське лігво? Чому все золоте?
— Золоте? — Джейсон озирнувся навкруги. Судячи з того, як охнули Лео та Пайпер, вони теж не помітили цього раніше.
У кімнаті була ціла купа золота — статуї, чайний сервіз, який розчавив Хедж, крісло, що, безперечно, було троном. Навіть штори — здавалось, вони самостійно розсунулись на світанку — були зшиті із золотих ниток.
— Круто, — сказав Лео. — Не дивно, що в них такий захист.
— Це не... — Пайпер знітилася, — це не лігво Медеї, тренере. Це маєток якогось багатія в Омасі. Ми втекли від Медеї та розбились тут.
— Це доля, пиріжки! — наполягав Хедж. — Мені судилось вас захищати. То яке там завдання?
Перш ніж Джейсон зміг вирішити, чи хоче він усе пояснити, чи радше заштовхає тренера Хеджа назад у клітку, у кінці кімнати відчинилися двері.
Із них вийшов пухкенький чоловічок у білому халаті та із золотою зубною щіткою в роті. Він мав білу бороду і один з тих старомодних нічних ковпаків, натягнутих на сиве волосся. Коли він побачив гостей, то завмер, і зубна щітка випала з його рота.
Він озирнувся до кімнати позаду та покликав:
— Синку? Літе, вийди сюди, будь ласка! У тронній залі якісь дивні люди.
Тренер Хедж зробив те, що й очікувалось. Він здійняв кийок і закричав: «Помри!»
ХХХІІ ДЖЕЙСОН
Спільними зусиллями їм удалось утримати сатира. — Агов, тренере! — сказав Джейсон. — Охолоньте.
З кімнати вискочив молодий хлопець. Джейсон припустив, що це Літ, син старого. Хлопчина був одягнений у піжамні штани і майку з написом «Кукурудзник»[42] та тримав меч, що на вигляд, міг порубати багато чого, окрім кукурудзи. Його м’язисті руки вкривали шрами, а обличчя, обрамлене кучерявим темним волоссям, могло б бути вродливим, коли б на ньому також не було безлічі рубців.
Літ вилупився на Джейсона, наче той був найбільшою загрозою, і кинувся вперед, замахуючись мечем.
— Стійте! — Пайпер виступила вперед, намагаючись говорити настільки заспокійливо, наскільки була здатна. — Це непорозуміння! Усе гаразд.
Літ зупинився, проте все одно виглядав настороженим.
Тим часом Хедж своїм воланням тільки заважав:
— Я їм дам прочухана! Не переймайтесь!
— Тренере, — заблагав Джейсон, — можливо, вони дружні. До того ж ми увірвались у їхній дім.
— Дуже дякую! — сказав старий у халаті. — А тепер скажіть, хто ви такі і чому ви тут?
— Опустимо зброю, — промовила Пайпер. — Ви, тренере, перший.
Хедж стиснув щелепи.
— Ну хоч одного штурхана?
— Ні, — сказала Пайпер.
— А як щодо компромісу? Спочатку я їх уб’ю, а потім, якщо виявиться, що вони дружні, то вибачусь?
— Ні! — відрізала Пайпер.
— Тьху.
Тренер Хедж опустив кийок.
Пайпер винувато всміхнулась до Літа. Навіть зі скуйовдженим волоссям та дводенним одягом вона виглядала неймовірно привабливою, і Джейсон відчув укол ревнощів через ту усмішку.
Літ фиркнув і сховав меч у піхви.
— Розумно розмовляєш, дівчино, — на щастя для твоїх друзів. Інакше б їх заколов.
— Дякую, — сказав Лео. — Я намагаюсь не бути заколотим до обіду.
Старий у халаті копнув ногою чайник, який розтрощив тренер Хедж, і зітхнув.
— Що ж, оскільки ви тут, будь ласка, сідайте!
Літ нахмурився.
— Ваша величносте...
— Ні, ні, усе гаразд, — сказав старий. — Нова земля, нові звичаї. Вони можуть сісти в моїй присутності. Усе ж таки вони бачили мене в нічному одязі. Який сенс дотримувати формальностей?
Він спробував усміхнутися, але вийшло трохи силувано.
— Ласкаво прошу до моєї скромної оселі. Я — цар Мідас.
— Мідас? Бути цього не може, — промовив тренер Хедж. — Він помер.
За мить вони вже сиділи на диванах, а цар розвалився на троні. Не найкраща ідея була сидіти так у халаті, і Джейсон усе боявся, що старий забудеться та зніме ногу з ноги. Тоді б залишалося сподіватися, що під халатом є золоті труси.
Літ стояв за троном, поклавши обидві руки на меч, зиркав на Пайпер і хизувався біцепсами, чим дратував Джейсона. Той запитував себе: чи він виглядає таким саме м’язистим, коли тримає меч? На жаль, навряд це було так.
Пайпер нахилилась уперед.
— Наш друг сатир, ваша величносте, мав на увазі те, що ви другий смертний з тих, кого ми зустріли, який мусив би бути... перепрошую... мертвим. Цар Мідас жив тисячі років тому.