А потім навстіж відчинилися парадні двері,- і всередину ввірвався тренер Хедж. Його рот вкривали бруд, сніг і трава.
— Що я пропустив? — запитав він.
— Де ви були? — випалив Джейсон. У голові паморочилось від викликаної блискавки, і все, на що він був здатен, — це залишатися притомним. — Я кричав про допомогу.
Хедж відригнув.
— Ходив чогось перехопити. Вибач. Кого треба вбити?
— Тепер нікого! — сказав Джейсон. — Просто хапайте Лео. Я візьму Пайпер.
— Не залишайте мене отак! — попросив Мідас.
Навколо нього поверталися до життя статуї його жертв: дочка, перукар і безліч людей із розлюченими обличчями.
Джейсон схопив золотий рюкзак Пайпер і власні припаси. А потім кинув килимок на голову золотій статуї Літа з надією, що це перешкодить поверненню Женця людського до життя — принаймні поки те саме не зроблять жертви Мідаса.
— Забираймося звідси, — сказав Джейсон Хеджу. — Гадаю, цим хлопцям та дівчатам захочеться ближче поспілкуватися із царем.
XXXIII ПАЙПЕР
Пайпер прокинулась із ознобом.
Їй наснився жахливий сон про старого з ослячими вухами, який ганявся за нею і кричав: «Ти — квач!» — Ох, боженько. — її зуби клацали. — Він перетворив мене на золоту.
— Але тепер усе гаразд. — Джейсон нахилився до Пайпер і підіткнув під неї ковдру, однак їй усе одно було так холодно, наче її обіймає Борей.
Вона кліпнула, намагаючись зрозуміти, де вони перебувають. Поряд палало багаття, заповнюючи повітря їдким димом. На скелястій стіні мерехтіло світло від вогню. Вони були в неглибокій печері, що не надавала належного укриття. Назовні завивав вітер. У печеру залітав сніг. Можливо, був день, а може, й ніч. Через бурю важко було сказати.
— Л-л-лео? — видавила з себе Пайпер.
— Присутній і навіть не золотий. — Лео також був закутаний у ковдри. Вигляд у нього був не дуже, однак ліпший ніж у Пайпер.
— Я теж пройшов крізь прекрасний курс ометалювання, — додав він. — Але я вийшов з нього швидше. Гадки не маю чому. Нам довелось занурити тебе в річку, щоб цілком повернути. Намагались тебе висушити, але... там дуже, дуже холодно.
— У тебе переохолодження, — сказав Джейсон. — Ми використали максимально можливу кількість нектару. Тренер Хедж ще додав трохи природної магії...
— Спортивна медицина. — Над Пайпер замаячило страшненьке обличчя тренера. — Є у мене таке захоплення. Декілька днів у роті буде запах диких грибів і «Гаторейда»[43], але це мине. Ти, швидше за все, не помреш. Швидше за все.
— Дякую, — мляво відповіла Пайпер. — Як ви перемогли Мідаса?
Джейсон розповів їй.
Тренер фиркнув.
— Малий удає скромнягу. Бачила б ти його. Кі-я! Бах! Як бабахне блискавкою!
— Тренере, ви навіть цього не бачили, — сказав Джейсон. — Ви були надворі та їли газон.
Та сатир ще не договорив.
— А потім прийшов я зі своїм кийком, і ми запанували в тій кімнаті. Після цього я сказав йому: «Малий, я пишаюсь тобою! Якби ж ти ще попрацював над своїми біцепсами...»
— Тренере, — промовив Джейсон.
— Га?
— Замовкніть, будь ласка!
— Авжеж.
Тренер сів біля вогню й почав жувати свій кийок.
Джейсон поклав долоню на чоло Пайпер, щоб перевірити температуру.
— Лео, не підкинеш палива у вогонь?
— Буде зроблено.
Лео викликав декілька вогняних шарів розміром з бейсбольні м’ячі і кинув їх у багаття.
— У мене такий поганий вигляд? — затремтіла Пайпер.
— Та ні, — відповів Джейсон.
— Жахливий з тебе брехун, — промовила вона. — Де ми?
— Пік Пайкс, Колорадо.
— Але ж це скільки — п’ять сотень миль від Омахи?
— Щось типу того, — погодився Джейсон. — Я запряг грозових духів, щоб вони доставили нас так далеко. Їм це не сподобалось — тому полетіли трохи швидше, ніж хотілось, і ледь не врізались у гору, перш ніж мені вдалося сунути їх назад у рюкзак. Знову таке пробувати я не хочу.
— Чому ми тут?
Лео чмихнув носом.
— Я у нього те саме запитав.
Джейсон втупив очі в хуртовину, наче очікував щось побачити.
— Той блискучий слід, що ми бачили вчора... Він досі був у небі, хоч і сильно поблякнув. Я летів за ним, поки не загубив. А потім... якщо чесно, не знаю. Просто відчув, що це правильне місце для зупинки.
— Авжеж правильне. — Тренер Хедж виплюнув скалки від кийка. — Плавучий палац Еола мусить стояти на якорі над нами, на самій вершині. Це одна з його найулюбленіших пристаней.