Джейсон зробив крок уперед.
— Ви нікого не вб’єте, людино-вовче. Не пройшовши через мене.
Лікаон завив і випустив пазури. Джейсон рубанув його, але золотий меч пройшов крізь, наче вовчого царя там і не було.
Лікаон розсміявся.
— Золото, бронза, сталь — жодний з цих металів не допоможе проти моїх вовків, сину Юпітера.
— Срібло! — крикнула Пайпер. — Хіба срібло не вбиває вовкулаків?
— У нас немає срібла! — сказав Джейсон.
Вовки стрибнули у світло вогню. Хедж у захваті ринувся назустріч:
— Ура!
Але Лео напав першим. Він жбурнув свою скляну пляшку, і та розбилась об землю, розплескавши рідину на вовків, — рознісся запах бензину. Він вистрілив шквалом вогню в калюжу, і здійнялася стіна з полум’я.
Вовки вискнули і відступили. Деяких охопив вогонь, і вони стрибнули в сніг. Навіть Лікаон збентежено дивився на вогняну перешкоду, що тепер розділяла його вовків й напівбогів.
— Ох, та годі вам, — поскаржився тренер Хедж. — Я не можу їх бити, коли вони бозна-де.
Щоразу, коли наближався вовк, Лео вистрілював новою хвилею вогню із рук, але з кожним разом він, здавалось, потроху слабшав, до того ж у нього скінчувався бензин.
— Я не можу більше випускати газ![46] — попередив Лео. А потім його обличчя почервоніло. — Овва, щось не те я бовкнув. Я мав на увазі той, що горить. Поясу знадобиться деякий час, щоб перезарядитися. А в тебе є щось, старий?
— Нічого, — відповів Джейсон. — Навіть дієвої зброї.
— Блискавка? — запитала Пайпер.
Джейсон зосередився, але нічого не трапилось.
— Гадаю, хуртовина заважає.
— Випусти вентусів! — сказала Пайпер.
— Тоді нам нічого буде дати Еолу, — відповів Джейсон. — І весь цей шлях, що ми подолали, виявиться марним.
Лікаон розсміявся.
— Я відчуваю ваш страх. Лише декілька хвилин життя, герої. Моліться богам, яким бажаєте. Зевс не виказав до мене милосердя, і ви його теж не отримаєте.
Язики полум’я почали згасати. Джейсон лайнувся і відкинув меч. Він напівприсів, наче був готовий битися врукопаш. Лео дістав молот з рюкзака. Пайпер підняла кинджал — небагато, та це все, що вона мала. Тренер Хедж зважив у руці кийок, він був єдиним, хто, здавалось, був радий можливості померти.
А потім пронизливий звук почувся крізь вітер — наче картон розірвали навпіл. Шию найближчого вовка пронизала срібна стріла. Вовк скорчився, впав та перетворився на темну калюжу.
Знову стріли. Знову попадали вовки. Зграя розбіглась у замішанні. Одна стріла летіла в напрямку Лікаона, але вовчий цар спіймав її на льоту і вмить скрикнув від болю. Він впустив стрілу, і та залишила на його долоні обпалену рану, що диміла. Інша стріла влучила в його плече, і вовчий цар похитнувся.
— Трясця вам! — закричав Лікаон. Він рикнув на свою зграю, і вовки повернулись та побігли геть. Лікаон впився очима в Джейсона.
— Це не кінець, хлопче!
Вовчий цар зник у темряві.
За декілька секунд Пайпер знову почула виття вовків, але звук був іншим — менш загрозливим, більше схожим на гавкіт мисливських собак, що напали на слід. У печеру ввірвався невеликий білий вовк у супроводі ще двох таких самих.
Хедж промовив:
— Убити їх?
— Ні! — випалила Пайпер. — Стривайте.
Вовки похитали головами й оглянули таборян величезними золотистими очима.
За мить з’явились їхні господарі: загін мисливців у білому та сірому зимовому камуфляжі, щонайменше дюжина. Кожний з них тримав лук, а за плечима висіли сагайдаки з сяючими срібними стрілами.
Їхні обличчя приховували каптури парок, але було ясно, що всі вони — дівчата. Одна з них, трохи вища за решту, присіла у світлі вогню і схопила стрілу, що поранила руку Лікаона.
— Так близько. — Вона озирнулась до товаришів. — Фібі, залишайся зі мною. Дивись за входом. Решта, ідіть за Лікаоном. Ми не можемо його упустити зараз. Я вас наздожену.
Решта мисливиць щось пробурмотіли на знак згоди і зникли, рушивши вслід за зграєю Лікаона.
Дівчина в білому камуфляжі повернулася до них. Її обличчя досі приховував каптур.
— Ми йдемо по сліду цього демона вже більше тижня. Усі цілі? Нікого не вкусили?
Джейсон став як укопаний, витріщився на дівчину. Пайпер усвідомила, що голос мисливиці чомусь здавався знайомим. Було важко збагнути, чому саме, але те, як вона говорила, як вимовляла слова, нагадувало Джейсона.
— Ти — вона, — здогадалась Пайпер. — Ти — Талія.
Дівчина застигла. Пайпер боялася, що та націлить на неї лук, але натомість незнайомка відкинула каптур. Її волосся виявилось чорним і стирчало наче колючки, а навколо чола була срібна тіара. Обличчя мало надзвичайно здоровий рум’янець, наче вона була більше ніж просто людина, а очі сяяли блакиттю. Це була дівчина зі світлини Джейсона.