— Упевнена? — Фібі примружила очі, дивлячись на Лео і Джейсона, наче вони могли викрасти Талію чи ще щось подібне.
— Усе добре, — пообіцяла Талія.
Фібі неохоче кивнула, а потім помчалась униз гірською стежкою. Білі вовки побігли слідом за нею.
— Джейсоне, Лео, просто ступайте туди, куди ступаю я, — сказала Талія. — Він майже ніколи не тріскається.
— Зі мною ще не зустрічався, — пробурмотів Лео і все ж пішов за нею по мосту разом із Джейсоном.
На півшляху вгору все пішло шкереберть, і, авжеж, у цьому був винний Лео. Пайпер і Хедж уже безпечно дістались вершини і махали їм, щоб підбадьорити, але Лео відволікся. Він думав про мости — як би він спроектував щось набагато стабільніше, ніж ця вертлява криго-парова штука, коли б це був його палац. Він обмірковував скоби та опорні стовпи. І тоді несподіване відкриття змусило його зупинитися.
— А навіщо їм міст? — запитав він.
Талія насупилася.
— Лео, це не краще місце для зупинки. Що ти маєш на увазі?
— Вони — вітряні духи, — сказав Лео. — Хіба вони не вміють літати?
— Вміють, але іноді їм потрібен спосіб з’єднатися зі світом унизу.
— Отже, міст не завжди тут знаходиться? — запитав Лео.
Талія похитала головою.
— Вітряні духи не люблять залишатися на місці, але інколи це необхідно. Як зараз. Вони знають, що ви йдете.
Лео не встигав за власними думками. Він був настільки схвильований, що майже відчував, як піднімається температура його тіла. Він не знав, як пояснити свої думки словами, але був певен, що от-от з’ясує дещо важливе.
— Лео? — запитав Джейсон. — Про що ти розмірковуєш?
— O, боги, — промовила Талія. — Іди далі. Подивися на свої ноги.
Лео поволочився назад. З жахом він збагнув, що температура його тіла дійсно піднімається, точнісінько так само, як було багато років тому, біля того столу на подвір’ї, коли його охопила злість. Зараз реакцію викликала схвильованість. Його штани виділяли пару на холодному повітрі. Черевики буквально диміли, і мосту це не подобалось. Крига тоншала.
— Лео, припини це, — крикнув Джейсон. — Ти розплавиш його.
— Я намагаюся, — промовив Лео. Але тіло перегрівалось мимоволі, так само швидко, як рухались його думки. — Слухай, Джейсоне, як Гера назвала тебе в тому сні? Вона назвала тебе мостом.
— Лео, серйозно, охолонь, — сказала Талія. — Не знаю, про що ти говориш, але міст...
— Просто послухайте, — наполіг Лео. — Якщо Джейсон — міст, то що він з’єднує? Можливо, два різні місця, які за нормальних обставин не ладнають — як повітряний палац і земля. Ти мусив десь бути раніше, так? І Гера сказала, що ти — обмін.
— Обмін. — Очі Талії розширились. — О, боги.
Джейсон нахмурився.
— Про що ви двоє говорите?
Талія прошепотіла щось, наче молитву.
— Тепер я розумію, чому Артеміда відіслала мене сюди. Джейсоне, вона сказала мені, що якщо я відшукаю Лікаона, то знайду і ключ до розгадки зникнення Персі. Ти і є той ключ. Артеміда хотіла, щоб ми зустрілись, і я змогла почути твою історію.
— Я не розумію, — запротестував Джейсон. — У мене немає історії. Я нічого не пам’ятаю.
— Але Лео має рацію, — сказала Талія. — Усе це пов’язано. Якби ж ми тільки знали, де...
Лео клацнув пальцями.
— Джейсоне, як ти називав те місце зі свого сну? Той зруйнований будинок. Будинок Вовка?
Талія ледве не задихнулась.
— Будинок Вовка? Джейсоне, чому ти не розповів мені цього? Там тримають Геру?
— І ти знаєш, де це? — запитав Джейсон.
А тоді міст розчинився. Лео б розбився на смерть, але Джейсон схопив його за куртку і витягнув у безпечне місце. Удвох вони кинулись бігти вгору, а коли озирнулись... Талія була на іншому боці трифутового пролому. Міст продовжував танути.
— Ідіть! — крикнула Талія, відступаючи вниз по мосту, що розвалювався. — З’ясуйте, де велетень тримає тата Пайпер. Врятуйте його! Я відведу мисливиць до Будинку Вовка і буду утримувати його, поки ви туди не дістанетесь. Врятуємо їх обох!
— Але де Будинок Вовка? — крикнув Джейсон.
— Ти знаєш де, братику! — вона вже була так далеко, що вони ледве чули голоси одне одного крізь вітер. Лео був досить певен, що вона сказала: «Побачимось там. Обіцяю».
Тоді вона повернулась і понеслась униз зникаючим мостом.
Лео і Джейсон не мали часу ловити ґав. Вони шалено поспішали вгору, а крижана пара тоншала під ногами. Декілька разів Джейсон хапав Лео і за допомогою вітрів тримав їх у повітрі, та це більше нагадувало банджі- джампінг[47], ніж політ.
Коли вони дісталися плавучого острова, Пайпер і тренер Хедж витягнули їх на землю, точнісінько в ту мить, коли зникла остання частина парового мосту. Вони стояли, ледве не задихаючись, біля підніжжя сходів, що були висічені в скелі і вели нагору до фортеці.