Пайпер глянула на Лео, а потім на тата.
— Він тебе вб’є, — застеріг Лео. — Не довіряй йому!
— Ой, ну годі, — заревів Енцелад. — Знали, що я народився для битви з самою Афіною? Мати Гея створила кожного з нас із певною метою, призначених для битви і знищення окремих богів. Я був долею Афіни, анти-Афіна, можна сказати. У порівнянні з деякими моїми побратимами — я малий! Але я розумний. І я дотримаюсь нашої угоди, Пайпер МакЛін. Це частина мого плану!
Джейсон уже був на ногах, зі списом напоготові, та перш ніж він встиг щось зробити, Енцелад заревів — так голосно, що крик пролунав знизу в долині і його, напевно, почули аж у Сан-Франциско.
На краю галявини здійнялась дюжина огроподібних[50] створінь. З жахом Лео збагнув, що вони не просто ховались там. Вони виросли безпосередньо із землі.
Огри почовгали вперед. Вони були маленькими в порівнянні з Енцеладом, десь сім футів заввишки. У кожного по шість рук — одна пара на звісному місці, друга росла над плечима, а третя стирчала із ребер. З одягу вони мали лише драні пов’язки на стегнах, і навіть з протилежного краю галявини Лео відчував, як від них смердить. Шість типів, що ніколи не мились, з шістьма руками у кожного. Лео вирішив, що якщо переживе цей день, то проведе під душем години три, тільки щоб забути цей сморід.
Лео зробив крок до Пайпер.
— Що... що вони таке?
Її клинок відблискував пурпуровим світлом від багаття.
— Гігіни.
— Англійською? — запитав Лео.
— Земленароджені, — відповіла вона. — Шестирукі велетні, які бились із Джейсоном — першим Джейсоном.
— Дуже добре, дорогенька! — Енцелад начебто був у захваті. — Вони жили в жалюгідному місці в Греції під назвою Ведмежа гора. Гора Діабло набагато ліпша! Вони молодші діти Матері Землі, але мають власне призначення. Вправні з будівельним спорядженням...
— Вжик-вжик! — закричав один з породжених землею, а решта підхопила наспів, і кожний з них рухав шістьма руками так, наче керував авто, тож це нагадувало якийсь химерний релігійний ритуал. — Вжик-вжик!
— Еге, дякую, хлопці, — сказав Енцелад. — А ще їм треба звести рахунки з героями. Особливо з будь-ким на ім’я Джейсон.
— Єй-сон! — заверещали земленароджені. Усі вони підняли грудки землі, які стверділи в їхніх руках і перетворились на погрозливе загострене каміння. — Де Єй- сон? Убити Єй-сон!
Енцелад посміхнувся.
— Бачиш, Пайпер, ти маєш вибір. Врятуй батька або спробуй врятувати друзів і зустрінься з вірною смертю.
Пайпер ступила вперед. Її очі запалали такою люттю, що навіть земленароджені позадкували. Вона випромінювала силу й красу, але це жодним чином не було пов’язано з одягом чи макіяжем.
— Ти не забереш тих, кого я люблю, — промовила вона. — Жодного з них.
Її слова прокотились уздовж галявини з такою силою, що земленароджені замимрили:
— Гаразд. Гаразд, перепрошую, — і вони почали задкувати.
— Тримати позицію, телепні! — заревів Енцелад. Він гаркнув на Пайпер. — От чому ти була потрібна нам живою, люба. Ти могла стати нам у пригоді. Але як забажаєш. Породжені землею! Я покажу вам Джейсона.
Серце Лео обірвалось. Але велетень не вказав на Джейсона. Він вказав у протилежному напрямку від багаття, де безпорадно висів ледве притомний Трістан МакЛін.
— Це Джейсон, — з насолодою промовив Енцелад. — Розірвіть його на шматки!
Найбільшою несподіванкою для Лео було те, що з одного погляду Джейсона кожний з них трьох зрозумів план дій. Коли це трапилось, що вони так добре могли прочитати одне одного?
Джейсон ринув на Енцелада, Пайпер кинулась до батька, а Лео помчався до лісозаготівельної машини, що стояла між паном МакЛіном і земленародженими.
Земленароджені виявились спритними, але Лео нісся, наче грозовий дух. Він стрибнув до машини на відстані у п’ять футів і вскочив на водійське сидіння. Руки почали чаклувати над важелями керування, і машина відреагувала з неприродною швидкістю — наче розуміла, як це важливо.
— Га! — закричав Лео і вдарив стрілою крана по багаттю. Палаючі колоди звалились на земленароджених, поливаючи іскрами все навколо. Вогняна лавина накрила двох велетнів, і вони розплавились у землі — хоч на деякий час, сподівався Лео.
Решта огрів дерлась крізь палаючі колоди і розпечене вугілля, у той час коли Лео наближався до них на лісозаготівельній машині. Він ляснув по кнопці, і на другому кінці стріли крана із зловісним дзижчанням почали обертатися леза.
Краєм ока він побачив Пайпер біля стовпа, яка звільняла батька. На другому кінці галявини Джейсон бився з велетнем. Якимсь чином йому вдавалось ухилятись від величезного списа і шквалів вогняного дихання. Тренер Хедж так само героїчно лежав непритомним.