— Чудові запитання, — сказала Аннабет. — Сподіваюся, Хірон дасть цьому раду. Але поки що нам потрібно вас оселити. Готова спускатися назад?
Пайпер подивилася на шалений вінегрет з будиночків у долині. Її нова домівка. Родина, яка, можливо, буде її розуміти. Але незабаром і вони стануть черговою купкою людей, яку вона розчарує. Чергове місце, з якого її викинуть. «Ти зрадиш їх для нас, — попередив її голос. — Або втратиш усе».
Вона не має вибору.
— Так, — збрехала вона. — Я готова.
На ігровому майданчику купка таборян грала в баскетбол. Вони були неймовірними гравцями. Жоден кидок не минав кошика. Триочкові залітали один за одним.
— Будиночок Аполлона, — пояснила Аннабет. — Купка хвальків з метальною зброєю — стрілами, баскетбольними м’ячами.
Вони пройшли повз центральне вогнище, біля якого двоє хлопців рубалися на мечах.
— Справжні мечі? — помітила Пайпер. — Хіба це не небезпечно?
— Ну, начебто в цьому й сенс, — відповіла Аннабет. — Ой, перепрошую. Поганий жарт. Он там мій будиночок № 6, — вона хитнула головою вбік сірої будівлі з різьбою у вигляді сови на дверях. Крізь відчинені двері Пайпер побачила книжкові полиці, стенди зі зброєю й одну з тих комп’ютерних дошок, що іноді бувають у шкільних кімнатах. Дві дівчини малювали мапу, яка нагадувала бойовий план.
— До речі, стосовно мечей, — сказала Аннабет, — ходімо сюди.
Вона повела Пайпер за будиночок до великого металевого сараю, що виглядав так, ніби був призначений для зберігання садового приладдя. Аннабет відкрила його ключем, але всередині було не садове приладдя, хіба що хтось захоче піти війною проти помідорів. Сарай був заповнений усіма можливими видами зброї: мечі, списи й навіть палиці, як у тренера Хеджа.
— Кожному напівбогу потрібна зброя, — сказала Аннабет. — У Гефеста роблять найкращу, але в нас теж непоганий вибір. У будиночку Афіни стратегія понад усе — ми обираємо відповідну зброю для відповідної людини. Так, погляньмо...
Пайпер не була зараз налаштована обирати смертоносні речі, але вона розуміла, що Аннабет намагається зробити для неї щось приємне.
Аннабет вручила їй величезний меч, який Пайпер ледве могла підняти.
— Ні, — промовили вони одночасно.
Аннабет порпалася трохи далі в сараї і принесла щось інше.
— Дробовик? — запитала Пайпер.
— «Моссберг 500». — Аннабет перевірила затвор, наче робила це щодня перед сном. — Не хвилюйся. Він не може зашкодити людині. Модифікований так, щоб стріляти тільки Небесною бронзою, він убиває тільки чудовиськ.
— Ем, не думаю, що таке на мій смак, — сказала Пайпер.
— М-м-м, дійсно, — погодилася Аннабет. — Занадто показний.
Вона поклала дробовик назад і почала водити пальцем уздовж стійки з арбалетами, коли дещо в кутку сараю впало Пайпер в очі.
— Що це там? — запитала вона. — Ніж?
Аннабет викопала ніж і здмухнула пил із піхов. Здавалось, що ця річ століттями не бачила денного світла.
— Не знаю, Пайпер, — невпевнено сказала Аннабет. — Гадаю, що тобі не потрібен такий. Мечі зазвичай кращі.
— Ти користуєшся ножем. — Пайпер показала на піхви, закріплені на поясі Аннабет.
— Так, але... — Аннабет потиснула плечима. — Ну що ж, подивись, якщо хочеш.
Чохол був з потертої чорної шкіри, скріпленої бронзою. Нічого пафосного, нічого показного. Гладенька дерев’яна ручка чудово сиділа в долоні. Коли Пайпер вийняла ніж із піхов, то побачила трикутний клинок завдовжки вісімнадцять дюймів[9] — бронза блищала так, немов була вчора відполірована. Лезо було вбивчо гострим. Власне віддзеркалення в клинку застало Пайпер зненацька. Вона виглядала старшою, більш серйозною, не такою наляканою, як почувалася.
— Він тобі пасує, — погодилась Аннабет. — Цей тип ножів називають «паразоніум». Здебільшого парадна зброя, яку носили високопоставлені офіцери грецької армії. Такий ніж означав, що ти могутня й заможна людина, але і в бою він міг легко тебе захистити.
— Мені подобається, — сказала Пайпер. — Чому ти вважала, що він не підійде?
Аннабет зітхнула.
— Цей ніж багато що пережив. Більшість людей не наважилася би його взяти. Його перша володарка... ну, її доля не дуже щасливо склалася. Її звали Єленою.
Пайпер не одразу зрозуміла.
— Стривай, ти маєш на увазі Єлену? Єлену Троянську?
Аннабет кивнула.
Раптом Пайпер подумала, що непогано було б тримати цей кинджал хірургічними рукавичками.
— І він лежить у вашому сараї?
— Ми оточені речами з Давньої Греції, — відповіла Аннабет. — Це не музей. Така зброя... нею мають користуватися. Ми напівбоги, і такий у нас спадок. Це був весільний подарунок Менелая, першого чоловіка Єлени. Вона назвала кинджал Катоптрісом.