— Що це означає?
— Скло, що бачить. Дзеркало. Вочевидь, тому, що тільки так Єлена його й використовувала. Не впевнена, що він колись був у бою.
Пайпер знову подивилась на клинок. Якусь мить на неї витріщалося власне віддзеркалення, але потім зображення змінилося. Вона побачила полум’я й потворне обличчя, наче висічене з каменю. Почула той самий сміх, що й уві сні. Її батько в ланцюгах, прикутий до стовпа перед ревучим вогнищем.
Вона впустила ніж.
— Пайпер?
Аннабет крикнула до хлопців із будиночка Аполлона, які були на майданчику:
— Агов! Тут потрібна медична допомога!
— Не треба, я... я в нормі, — вимовила Пайпер.
— Точно?
— Так. Я просто...
Вона мусить опанувати себе. Тремтячими пальцями Пайпер підняла кинджал.
— Я просто стомилася. Стільки всього сталося сьогодні. Але... ніж я хочу залишити, якщо можна.
Аннабет завагалась. А потім відмахнулася від хлопців із будиночка Аполлона.
— Гаразд, якщо ти впевнена. Ти серйозно зблідла щойно. Я подумала, може, у тебе напад чи щось таке.
— Усе добре, — запевнила її Пайпер, хоча серце досі стукотіло. — У таборі є... телефон? Я можу зателефонувати батькові?
Сірі очі Аннабет бентежили не менше, ніж клинок кинджала. Вона, здавалось, аналізує мільйон варіантів, намагаючись прочитати думки Пайпер.
— Нам заборонено використовувати телефони, — сказала вона. — Більшість напівбогів, використовуючи мобільний телефон... Ну, це все одно що надіслати сигнал чудовиськам, повідомити, де знаходишся. Але... у мене є.
Вона дістала телефон з кишені.
— Начебто проти правил, але якщо це залишиться нашою таємницею...
Пайпер удячно взяла телефон, намагаючись утримати руки від тремтіння. Вона відійшла від Аннабет і відвернулася.
Дівчина зателефонувала на приватну лінію батька, хоч і знала, що на неї чекає. Голосова пошта. Вона намагалась уже протягом трьох днів — з того самого часу, як побачила сон. У «Школі дикунів» дозволяли скористатися телефоном тільки раз на день, і вона телефонувала щовечора, та все марно.
Неохоче вона набрала інший номер. Особиста помічниця батька відповіла миттєво:
— Офіс пана МакЛіна.
— Джейн, — процідила Пайпер крізь зуби. — Де мій батько?
Якусь мить Джейн мовчала. Вочевидь, міркувала, чи зможе здихатися від Пайпер, кинувши слухавку.
— Пайпер, я гадала, тобі заборонено телефонувати зі школи.
— Може, я не в школі, — відповіла Пайпер. — Може, я втекла, щоб жити серед лісових створінь.
— М-м-м, — Джейн не здавалася стурбованою. — Гаразд, я скажу йому, що ти телефонувала.
— Де він?
— Відійшов.
— Ти не знаєш, чи не так? — Пайпер знизила голос, сподіваючись, що Аннабет надто чемна, щоб підслуховувати. — Коли ти збираєшся телефонувати до поліції, Джейн? Він міг утрапити в халепу.
— Пайпер, ми не робитимемо з цього медійний цирк. Я впевнена, що з ним усе гаразд. Час від часу він зникає. Але завжди повертається.
— Тож це правда. Ти гадки не маєш...
— Мені час іти, Пайпер, — одрізала Джейн. — Щасти в школі.
Дзвінок обірвався. Пайпер лайнулася. Вона повернулася до Аннабет і віддала їй телефон.
— Марно? — запитала Аннабет.
Пайпер не відповіла. Вона не була впевнена, що не почне плакати знову.
Аннабет поглянула на екран телефона й завагалася.
— Твоє прізвище МакЛін? Вибач, мене це не стосується. Але здається дуже знайомим.
— Поширене прізвище.
— Так, мабуть. Чим займається твій батько?
— Мистецтвом, — мимоволі відповіла Пайпер. — Мистецтвом черокі.
Її стандартна відповідь. Не брехня, просто не цілковита правда. Більшість людей, почувши це, уважають, що її батько продає індіанські сувеніри в придорожній крамниці в резервації. Фігурки Сидячого Бика[10], намиста з мушель, зошити з Великим Вождем[11] — щось на кшталт цього.
— Зрозуміло, — Аннабет не здавалась переконаною, але сховала телефон. — Ти добре почуваєшся? Підемо далі?
Пайпер прив’язала свій новий кинджал до пояса й пообіцяла собі, що, коли залишиться на самоті, з’ясує, як він працює.
— Звісно, — відповіла вона. — Я хочу побачити все.
Усі будиночки були крутими, але жоден з них не вразив Пайпер, як цей. Палаючих символів (вомбатів чи інших) над головою не з’явилося.
Будиночок був цілковито сріблястим і світився, як місячне сяйво.
— Артеміда? — припустила Пайпер.
— Ти розумієшся на грецькій міфології, — сказала Аннабет.