— Ходімо зі мною, — наказав він. — Поп’ємо лимонаду.
Вітальня мала такий вигляд, наче її поглинув тропічний ліс. Угору по стінах і по стелі вилися виноградні лози, що Джейсону здалося трохи дивним. Він був упевнений, що рослини не можуть отак от рости в приміщенні, тим паче взимку, але ці були вкриті зеленим листям і рясніли Гронами червоного винограду.
Біля каміна, в якому тріскотів вогонь, стояли шкіряні крісла. В одному з кутів пищав і блимав старенький ігровий автомат з «Пакменом»[15]. На стінах висіла безліч масок: веселі та сумні, як у грецькому театрі; прикрашені пір’ям, як на Маді Гра[16]; венеціанські карнавальні з великими пташиними дзьобами; різьблені дерев’яні з Африки. Виноградні лози проросли крізь їхні роти і нагадували вкриті листям язики. А крізь дірки для очей у деяких виднілися червоні виноградини.
Та найстрашнішим було опудало леопардової голови над каміном. Воно виглядало настільки живим, що, здавалось, переслідує Джейсона очима. А потім воно загарчало, від чого Джейсон ледь не вистрибнув зі штанів.
— Ану, Сеймуре, — дорік Хірон опудалові. — Джейсон — наш друг. Поводься чемно.
— Ця штука жива! — вимовив Джейсон.
Хірон порився в боковій кишені свого візка й витягнув звідти пакет сосисок. Він кинув одну леопардові. Той проковтнув її та облизнувся.
— Перепрошую за цей декор, — сказав Хірон. — Усе це було подарунком на прощання від нашого старого директора, перш ніж його відізвали на Олімп. Він уважав, що це не дасть нам його забути. У пана Ді було своєрідне почуття гумору.
— Пан Ді? — запитав Джейсон. — Діоніс?
— Хм... гм... — Хірон налив лимонаду, його руки трохи тремтіли. — Щодо Сеймура, то пан Ді звільнив його з розпродажу в Лонг-Айленді. Розумієш, леопард — один зі священних звірів пана Ді. Тож його обурило те, що хтось міг зробити з такого шляхетного створіння опудало. Він вирішив подарувати Сеймуру життя, припустивши, що життя висячої голови — це краще, ніж відсутність життя взагалі. Хоча, мушу визнати, Сейму- рові пощастило більше, ніж його попередньому власнику.
Сеймур вишкірився й обнюхав повітря, наче розшукував сосиски.
— Якщо він лише голова, — сказав Джейсон, — куди потрапляє вся їжа, яку він з’їдає?
— Краще тобі не знати, — відповів Хірон. — Прошу, сідай.
Незважаючи на ураган у животі, Джейсон пригостився лимонадом. Хірон умостився у візку і спробував посміхнутися, але Джейсон відчув його напруження. Очі старого були темними й глибокими, наче дно колодязя.
— Отже, Джейсоне, — сказав він, — не міг би ти розповісти мені... звідки родом?
— Якби я знав...
Джейсон розповів йому все: від своєї появи в автобусі до аварійної посадки в Таборі напівкровок. Не мало сенсу приховувати якісь дрібниці, до того ж Хірон був чудовим слухачем. Він ніяк не реагував на розповідь, окрім того що кивав, заохочуючи розповідати далі.
Коли Джейсон закінчив, старий чоловік зробив ковток лимонаду.
— Зрозуміло, — сказав Хірон. — І в тебе, мабуть, є запитання до мене?
— Тільки одне, — визнав Джейсон. — Що ви мали на увазі, коли сказали, що я мав бути мертвим?
Хірон занепокоєно подивився на хлопця, наче очікував, що Джейсон може спалахнути вогнем.
— Синку, ти знаєш, що означають ті написи на твоїй руці? Колір твоєї футболки? Ти хоч щось пам’ятаєш?
Джейсон подивився на татуювання на передпліччі: «SPQR», орел, дванадцять прямих ліній.
— Ні, — відповів він. — Нічого.
— Ти знаєш, де перебуваєш? — запитав Хірон. — Ти розумієш, що це за місце і хто я такий?
— Ви — кентавр Хірон, — сказав Джейсон. — Гадаю, ви той самий, що був у давніх міфах і навчав грецьких героїв, зокрема Геракла. Це табір для напівбогів, дітей олімпійських богів.
— Отже, ти віриш, що ті боги досі існують?
— Так, — миттєво відповів Джейсон. — Тобто я не вважаю, що нам треба їм поклонятися, чи приносити в жертву курчат, чи ще щось таке, але вони все ж існують, бо є складовою цивілізації. Вони пересуваються з країни до країни разом зі зміною центру влади — так вони колись рушили з Давньої Греції до Риму.
— Краще й не скажеш. — Щось у голосі Хірона змінилося. — Отже, ти вже знаєш, що боги справжні. Тебе вже визнали, чи не так?
— Можливо, — відповів Джейсон. — Я не зовсім упевнений.
Леопард Сеймур загарчав.
Хірон почекав трохи, і тут Джейсон зрозумів, що щойно сталося. Кентавр переключився на іншу мову, а Джейсон його зрозумів і автоматично відповів так само.