— Не спілкуйся із цими невдахами. Ти моя напарниця, пам’ятаєш?
Новенький мав чорне волосся, стрижене як у Супермена, темну засмагу і настільки білі зуби, що не завадив би застережний напис: «НЕ ДИВИТИСЯ. МОЖЛИВА ВТРАТА ЗОРУ. НАЗАВЖДИ». На ньому була футболка «Даллас Ковбойс»[3], джинси й чоботи на кшталт тих, що носили на Дикому Заході, а посміхався цей хлопчина так, ніби був даром Господнім для всіх дівчат-правопорушниць підліткового віку. Джейсон його одразу зненавидів.
— Дай спокій, Ділане, — буркнула Пайпер. — Я не просилась у групу до тебе.
— Та не може цього бути! Сьогодні твій щасливий день!
Ділан зачепився за її лікоть своєю рукою і потягнув до музею. Пайпер глянула через плече так, нібито благала про допомогу.
Лео підвівся й обтрусився від пилу.
— Ненавиджу цього типа.
Він подав Джейсону руки, ніби запрошував піти всередину разом.
— Я — Ділан. Я такий кльовий, що хотів би зустрічатися сам із собою, але ніяк не можу збагнути, як це влаштувати! Ти хочеш зустрічатися зі мною замість мене самого? Тобі дуже пощастило!
— Лео, — сказав Джейсон, — ти дивний.
— Так, ти часто мені про це говориш, — вишкірився Лео. — Але якщо ти не пам’ятаєш мене, то я можу повторювати всі свої старі жарти. Нумо, пішли вже!
Джейсон подумав, що, коли цей хлопець — його найкращий друг, то життя в нього, швидше за все, нескінченна халепа. І все ж він пішов за Лео до музею.
* * *
Вони йшли музеєм, зупиняючись то там, то тут, і слухали, як тренер Хедж щось розповідає в мегафон, який то перетворював тренера на Лорда Ситхів[4], то ревів якісь несподівані фрази на кшталт: «Свиня хрюкає “хрю”».
Лео весь час діставав гайки, болти та дроти з карманів військової куртки і з’єднував їх між собою, наче його руки завжди мали бути чимось зайняті.
Джейсон був занадто збентежений, щоб приділяти увагу експонатам, але всі вони мали якийсь зв’язок із Великим каньйоном і плем’ям гуалапай, яке володіло музеєм.
Кілька дівчат пильно дивилися на Пайпер із Діланом і хіхікали. Джейсон вирішив, що вони в класі були популярними. На них були вузькі джинси, рожеві кофти і стільки косметики, що вистачило б на цілу геловінську вечірку.
Одна з них гукнула:
— Гей, Пайпер, цим місцем володіють твої одноплемінники? Тебе безплатно впустять, якщо виконаєш танок викликання дощу?
Решта дівчат зареготала. Навіть так званий напарник Пайпер, Ділан, ледве стримував посмішку. Довгі рукава куртки приховували руки Пайпер, але Джейсон був упевнений, що вона стиснула кулаки.
— Мій батько черокі, — промовила вона. — Не гуалапай. Певна річ, тобі б знадобився мозок, щоб збагнути різницю, Ізабель!
Від несподіваної відсічі в Ізабель округлилися очі — вона стала схожою на залежну від косметики сову.
— Ох, вибач! Можливо, це плем’я твоєї матусі? Ой, чого це я! Ти ж ніколи її не бачила.
Пайпер кинулася на Ізабель, але, перш ніж бійка почалася, тренер Хедж гаркнув:
— Ану досить там, позаду! Поводьтеся чемно, або я розтрощу об вас бейсбольну биту!
Група подалася до наступного експоната, але дівчата продовжили глузувати з Пайпер.
— Приємно знову повернутися до резервації? — запитала одна з них солоденьким голоском.
— Татко, швидше за все, забагато п’є, щоб працювати, — сказала інша з фальшивим співчуттям. — Тому вона й стала клептоманкою.
Пайпер не звертала на них уваги, але Джейсон був готовий власноруч відлупцювати цих дівчиськ. Він, може, і не пам’ятав Пайпер, та навіть самого себе, але знав, що ненавидить злих підлітків.
Лео схопив його за руку.
— Охолонь. Пайпер не любить, коли ми втручаємось у її. суперечки. До того ж, якщо ці дівчиська дізнаються, хто її батько, вони попадають перед нею навколішки і верещатимуть: «Ми не гідні!»
— Чого б це? Хто її батько?
Лео недовірливо розсміявся:
— Ти що, жартуєш? Ти справді не пам’ятаєш, що батько твоєї дівчини...
— Слухай, я б залюбки, але я навіть її не пам’ятаю, що вже про батька казати.
Лео присвиснув.
— Гаразд, як скажеш. Коли повернемось у гуртожиток, нам варто потеревенити.
Вони дійшли до кінця виставкової зали, де великі скляні двері вели на терасу.
— Ну що ж, пиріжки, — оголосив тренер Хедж. — Зараз ви побачите Великий каньйон, намагайтеся його не зруйнувати. Оглядовий майданчик здатен витримати вагу сімдесяти авіалайнерів, тож ви, пір’ячка, будете там у безпеці. По можливості намагайтеся не зіштовхувати одне одного в урвище — це додаткова паперова тяганина для мене.
Тренер відчинив двері, і всі вийшли назовні. Перед ними розкинувся Великий каньйон у всій своїй красі. Оглядовий майданчик був скляною платформою у формі підкови, що стирчала над урвищем, і крізь нього можна було побачити все, що було під ногами.