«Ти відшукаєш своє призначення, — пообіцяла тія Калліда. — Твоя важка подорож зрештою себе виправдає».
Можливо, Лео дізнається, що означає той летючий човен з його снів. Можливо, зустріне батька або навіть помститься за загибель матері.
Але зараз у нього є інші справи. Він обіцяв Джейсону повітряний транспорт.
Не човен з його снів... поки що ні. Немає часу конструювати щось настільки складне. Потрібне більш швидке рішення. Потрібен дракон.
Перед самим лісом він завагався, удивляючись у цілковиту пітьму. Ухали сови, а вдалечині щось сичало, наче зміїний хор.
Лео пригадав, що сказав йому Вілл Соліс: «Нікому не варто ходити в ліс поодинці, неозброєним так точно». У Лео не було нічого: ані меча, ані ліхтарика, ані супутника.
Він озирнувся на вогні будиночків. Ще можна розвернутися і сказати всім, що пожартував. Смішно ж! Нісса може піти на завдання замість нього. А він залишиться в таборі і навчиться бути частиною родини Гефеста. Але його турбувало запитання: скільки часу має минути, перш ніж він стане таким, як його сусіди по будиночку, — жалюгідним, пригніченим, переконаним у власному невезінні?
«Вони не захищають твоєї матері і не перешкодять мені зламати твій дух, — говорила спляча жінка. — Згадай цю ніч, маленький герою, коли тобі скажуть піти проти мене».
— Повірте, жіночко, — пробурмотів Лео. — Я пам’ятаю. І ким би ви не були, я гепну вас обличчям у багнюку, у стилі Лео.
Він глибоко вдихнув і занурився в ліс.
XII ЛЕО
Ліс не був схожим на жодне місце, у якому Лео раніше бував. Він виріс у міській квартирі Північного Х’юстона. Доки він не потрапив до «Школи дикунів», єдиними дикими тваринами, яких він коли-небудь бачив, були гримуча змія на пасовищі корів та тітка Роза у своїй нічній сорочці.
Та й Школа розташовувалася в пустелі. Жодних тобі дерев зі скривленим корінням, щоб перечіплятися об нього. Жодних струмків, щоб у них гепатися. Жодних гілок, що відкидають темні моторошні тіні, і сов, що витріщаються на тебе блискуючими очима. Це була «Зона Сутінків»[23].
Лео заглиблювався в ліс, поки не впевнився, що ніхто позаду в будиночках його не побачить. Тоді він викликав вогонь. На кінчиках пальців застрибали язики полум’я, даючи достатньо світла, щоб бачити. Він не пробував підтримувати тривалий вогонь з того моменту біля столу для пікніків, коли йому було п’ять. Після загибелі мами він узагалі боявся пробувати будь-що. Навіть цей крихітний вогник змушував його почуватися винним.
Він продовжив іти, шукаючи сліди дракона: велетенські відбитки, розтрощені дерева, смуги випаленого лісу. Дещо настільки велике не могло ж отак просто залишатися непомітним, правда? І все ж таки «нада»[24] він не бачив. Одного разу перед ним промайнула величезна волохата фігура, схожа на вовка чи ведмедя, але вона злякалася вогню. І Лео це влаштовувало.
А потім посеред галявини він побачив першу пастку — оточений валунами кратер завширшки в сто футів.
Лео не міг не визнати її винахідливість. У центрі западини був металевий чан розміром із джакузі, заповнений пінистою темною рідиною — соус табаско і моторне мастило. На платформі, що висіла над чаном, обертався по колу вентилятор і роздмухував пахощі лісом. Металеві дракони відчувають запах?
Чан начебто був незахищений. Але Лео придивився і в слабкому світлі зірок та його ручному вогні помітив відблиск металу під землею та листям — по всьому кратеру була вистелена бронзова сітка. Хоча, мабуть, слово «помітив» тут було недоречним — Лео відчував пастку, так ніби вона випромінювала тепло і викривала себе. Наче спиці колеса, шість величезних стрічок із бронзи тягнулися від чану. «Чутливі до тиску», — припустив Лео. Щойно дракон наступить на одну з них, сітка закриється — і вуаля — чудовисько в подарунковій обгортці.
Лео дістався ближче. Поставив ногу на найближчу спускову стрічку. Як він очікував, нічого не відбулося. Сітку, певно, налаштували на важку здобич. В іншому випадку можна було спіймати тварину, людину, меншого чудовиська і таке інше. Він сумнівався, що в цьому лісі було щось таке саме важке, як металевий дракон. Принаймні сподівався, що не було.
Лео обережно спустився в кратер і наблизився до чана. Пахощі були майже нестерпними, очі почали сльозитися. Він пригадав той раз, коли тія Калліда (Гера, яка різниця) змусила його різати халапеньо[25] на кухні, і сок потрапив йому в очі. Оце був біль. А вона, авжеж, сказала: «Терпи, маленький герою. Ацтеки з батьківщини твоєї матері карали поганих дітей, тримаючи їх над вогнем, наповненим перцями чилі. Вони виховали таким чином багатьох героїв».
23
Відсилка до відомого американського містичного серіалу з однойменною назвою. —