— Виглядаєш краще, — промовив Джейсон.
Пайпер не була впевнена, чи він має на увазі її ногу, чи те, що вона вже втратила свою чарівну вроду. Її джинси роздерлися від падіння крізь дах. Черевики заляпало брудним розталим снігом. Вона не знала, як виглядало її обличчя, але припускала, що жахливо.
Яке їй до цього діло? Вона ніколи не турбувалася про такі речі в минулому. Можливо, це її дурнувата матуся, богиня кохання, плутає їй думки. Якщо в неї почнуть з’являтися поривання почитати модні журнали, треба буде розшукати Афродіту і дати їй стусана.
Вона вирішила зосередитися на щиколотці. Поки вона нею не рухала, біль був не таким уже й страшним.
— Ти чудово впорався, — сказала вона Джейсону. — Де ти навчився надавати першу допомогу?
Він знизав плечима.
— Відповідь незмінна. Я не знаю.
— Але ти почав щось пригадувати, чи не так? Як те пророцтво латинською мовою в таборі або той сон про вовчицю.
— Усе нечітке, — сказав він. — Як дежавю. Бувало, що забуваєш якесь слово чи ім’я, і воно начебто крутиться на язиці, але пригадати не можеш? Це те ж саме — тільки з цілим життям.
Пайпер частково його розуміла. Останні три місяці — життя, де вона думала, що в неї стосунки з Джейсоном, — виявилися Туманом.
«Хлопець, якого в тебе ніколи не було? — сказав Енцелад. — Хіба це важливіше за твого власного батька?»
Їй слід було помовчати, і все ж вона озвучила запитання, яке не давало їй спокою відучора.
— Ця світлина у твоїй кишені, — промовила вона. — Це хтось із твого минулого?
Джейсон відсахнувся.
— Перепрошую, — сказала вона. — Мене це не стосується. Забудь.
— Та ні... усе гаразд. — Риси його обличчя пом’якшали. — Просто я сам ще намагаюсь розібратися. Її звуть Талія. Вона моя сестра. Я не пам’ятаю жодних подробиць. Навіть не впевнений, звідки це знаю, але... е-е, чого ти усміхаєшся?
— Нічого. — Пайпер намагалась здихатись від усмішки. Це не його стара дівчина. Вона почувалась безглуздо щасливою. — Е-е-е, просто... це чудово, що ти пригадав. Аннабет говорила мені, що та стала мисливицею Артеміди, так?
Джейсон кивнув.
— Мені здається, що я повинен її відшукати. Гера залишила мені цей спогад не просто так. Це якось пов’язано з нашим завданням. Але... мені також здається, що це може бути небезпечним. Я не певен, що хочу з’ясовувати правду. Це ненормально?
— Ні, — відповіла Пайпер. — Зовсім ні.
Вона втупила очі в логотип на стіні. «МОНОКЛЬ МОТОРС» — самотнє червоне око. Щось у цьому логотипі її бентежило.
Можливо, справа в думках про Енцелада, що, ймовірно, спостерігає за нею і тримає батька в заложниках. Вона мусить його врятувати. Але як вона може зрадити друзів?
— Джейсоне, — промовила Пайпер, — до речі, про правду, я мушу тобі дещо сказати... дещо про мого тата...
Їй не випала змога. Десь знизу брязнув метал, наче зачинилися двері. Звук відбився луною повсюди.
Джейсон підвівся. Дістав свою монету, підкинув її і схопив у повітрі золотий меч. Він перехилився через поруччя.
— Лео? — вигукнув він.
Ніхто не відповів.
Джейсон присів поряд із Пайпер.
— Мені це не подобається.
— Він може бути в біді, — сказала Пайпер. — Сходи перевір.
— Я не можу залишити тебе саму.
— Усе буде гаразд. — Вона була налякана, але не хотіла це визнавати. Вона дістала свій Катоптріс і зробила впевнений вигляд. — Хтось наблизиться — я його простромлю.
Джейсон завагався.
— Я залишу тобі рюкзак. Якщо не повернуся за п’ять хвилин...
— Панікувати? — припустила вона.
Він видавив усмішку.
— Радий, що ти знову нормальна. Макіяж та сукня лякали значно більше, ніж кинджал.
— Гони вже, Спаркі[35]. Доки до тебе не дісталася.
— Спаркі?
Навіть ображеним Джейсон виглядав привабливо. Це було нечесно. А потім він пішов до сходів і зник у темряві.
Пайпер лічила подихи, намагаючись оцінити, скільки минуло часу. Вона збилась з рахунку десь на сорока трьох. І тоді щось у приміщенні гупнуло.
Луна стихла. Серце Пайпер калатало, але вона не покликала на допомогу. Інстинкти підказували, що не треба цього робити.
Вона втупила очі у свою забинтовану щиколотку. «Я начебто не можу втекти». Тоді вона знову глянула на позначку «Монокль Моторе». Голос у голові докучав їй, застерігав про небезпеку. Щось із грецької міфології...