Він був настільки наляканий, що ледве міг думати. Якби ж у нього був Фестус. Зараз йому б знадобився шістдесятифутовий вогнедишний танк. Але все що в нього було, — пояс з інструментами і рюкзак. Його трифунтова кувалда виглядала геть маленькою порівняно із цими циклопами.
Саме про це говорила спляча пані. Вона хотіла, щоб він відступив і залишив друзів на смерть.
Це все вирішило. Дідька лисого він дозволить, щоб земляна пані змушувала його почуватися безсилим, — більше ніколи в житті. Лео скинув свій рюкзак і почав тихенько розстібувати змійку.
Циклоп у кольчужній пов’язці підійшов до Пайпер, яка крутнулась і спробувала штурхнути головою його в око.
— А зараз можна вийняти кляп? Люблю, коли вони верещать.
Запитання адресувалося третьому циклопові, очевидно, їх ватажку. Постать, що сиділа напочіпки, рохнула, і циклоп з пов’язкою на стегнах вирвав кляп із рота Пайпер.
Вона не закричала. Натомість знервовано вдихнула, наче намагаючись триматися спокійно.
Тим часом Лео знайшов у рюкзаку те, що шукав: купку крихітних пультів дистанційного керування, які він прихопив у «Бункері 9». Принаймні він сподівався, що це пульти. Знайти панель технічного обслуговування маніпулятора виявилося неважко. Він дістав з пояса викрутку і взявся до роботи, але мусив діяти обережно. Циклоп-ватажок знаходився всього лише в двадцяти футах від нього. Чудовиська, безсумнівно, мали відмінний слух. Здійснити план без шуму здавалося неможливим, та іншого вибору в Лео не було.
Циклоп у тозі шурував вогонь, який тепер спалахував і здіймав до стелі згубний чорний дим. Його друзяка з пов’язкою на стегнах свердлив очима Пайпер, чекаючи, поки вона зробить щось забавне.
— Крикни, дівчинко! Я обожнюю веселі крики!
Коли Пайпер нарешті заговорила, її голос був спокійним і розважливим, наче вона повчала неслухняного цуцика.
— Ох, пане циклопе, вам не слід нас убивати. Буде значно краще, якщо ви нас відпустите.
Містер пов’язка-на-стегнах почухав свою потворну голову. І повернувся до приятеля в скловатній тозі.
— Вона начебто гарненька, Торку. Мабуть, мені слід її відпустити.
Торк, чувак у тозі, загарчав:
— Я її першим побачив, Сампе. Я її відпущу!
Самп і Торк почали сперечатися, але третій циклоп підвівся і загорланив:
— Телепні!
Лео ледве не вронив викрутку. Третій циклоп виявився жінкою. Вона була на декілька футів вища за Торка і Сампа, і навіть більш дебелою. Одягнена у скроєну з кольчуги хламіду, схожу на одну з тих суконь-сорочок, яку носила злобна тітка Роза. Як же це називають — муу-муу? Еге, пані циклопиха носила кольчужну муу-муу. Її засалене чорне волосся було заплетене в коси з бронзовими дротами та металевими шайбами. Ніс і рот були товстими й побитими, наче вона весь вільний час проводила, таранячи обличчям стіни, однак у єдиному червоному оці проблискував злий інтелект.
Циклопиха промарширувала до Сампа і відштовхнула його вбік, перекинувши через конвеєрну стрічку. Торк швиденько дав заднього ходу.
— Дівчисько — поріддя Венери, — пробурчала циклопиха. — Вона вас заговорює.
Пайпер заговорила:
— Будь ласка, пані...
— Гр-р! — Циклопиха схопила Пайпер за талію. — Навіть не намагайся використати свої миленькі балачки на мені, дівча! Я — Ма Гаскет! Я з’їдала на обід героїв і сильніших за тебе!
Лео боявся, що Пайпер приб’ють, однак Ма Гаскет відпустила її і залишила гойдатися на ланцюзі. А потім почала кричати на Сампа з приводу того, який він тупий.
Руки Лео працювали несамовито. Він крутив дроти і смикав перемикачі, майже не думаючи, що робить. Він закінчив приєднувати пульт. А тоді відповз до іншого маніпулятора, поки циклопи розмовляли.
— ...з’їмо її останньою, Ма? — говорив Самп.
— Ідіот! — заволала Ма Гаскет, і Лео зрозумів, що Самп і Торк, певно, були її синами. Коли так, то в цій родині потворність, безперечно, передавалась у спадок. — Мені слід було викинути вас на вулицю, коли ви були маленькими, як справжніх дітей-циклопів. Ви, можливо, чогось корисного навчилися б. Прокляття на моє м’яке серце, через яке я вас залишила.
— М’яке серце? — промимрив Торк.
— Що це було, невдячний?
— Нічого, Ма. Я сказав, що у тебе м’яке серце. Ми мусимо працювати для тебе, годувати тебе, підпилювати нігті на твоїх ногах...
— І ви мусите бути вдячними! — загорланила Ма Гаскет. — А тепер підтримуй вогонь, Торку! А ти, Сампе, ідіоте, — моя коробка з сальсою[36] на іншому складі. Тільки не кажи, що сподівався, ніби я буду їсти цих напівбогів без сальси!