— Ну що, дитино? Не хочеш спробувати перетворити мене на якусь огидну істоту?
Тіфані хотіла як краще. Правда. Але кожен має свою межу. Вона глибоко вдихнула.
— Не буду завдавати собі клопоту, мем, враховуючи, що у вас і без мене чудово виходить!
Раптова тиша все одно переривалася тихими звуками: вартовий за колоною засунув собі долоню в рота, щоб його нервовий сміх ніхто не почув; по інший бік гардини пирскнуло, коли якась служниця майже впоралась з аналогічним завданням. Але в пам’яті Тіфані лишилося тихе клацання дверей. Це Латуччія? Вона все чула? Ну, це не важливо, адже Герцогиня тріумфує — Тіфані тепер у неї в руках.
Не треба було опускатися до дурних образ, хай хто слухає. Тепер ця жінка із неймовірним смаком створюватиме проблеми для самої Тіфані, для всіх її близьких і, цілком імовірно, навіть побіжних знайомих.
Тіфані відчула, як по спині тече холодний піт. Такого ніколи раніше не було — навіть із Зимарем; навіть, коли в Аннаграмми був видавався поганий день; навіть з Королевою Фей, яка вміла все зробити тобі на зло. Герцогиня перевищила їх всіх: вона була цькувальником, тим, хто змушує свою жертву до удару у відповідь, що тоді стає виправданням для ще більших, жорстокіших цькувань з подальшими побічними збитками для невинних перехожих, яким цькувальник ще й запропонує перекласти провину за це на свою жертву.
Герцогиня огледіла напівтемну залу.
— Є тут якийсь вартовий? — вона почекала, очікуючи на швидкий вихід для своєї злоби. — Я знаю, що десь тутє вартові!
Почулися невпевнені кроки — Престон, вартовий-стажер, вигулькнув із тіней і нервовою ходою попрямував до Тіфані з Герцогинею. Ну звісно, це і мав бути саме Престон, подумала Тіфані; решта вартових занадто досвідчені, щоб підставитися під щедру порцію люті Герцогині. А цей ще й нервово всміхається — не добре, коли маєш справу з такими, як Герцогиня. Принаймні йому вистачило клепки відсалютувати, коли він дійшов до неї; за стандартами людей, яких ніколи не вчили правильно салютувати, і яким лише дуже зрідка доводилося це робити, салют вийшов непоганий.
Герцогиня скривилася.
— Чому ти усміхаєшся, юначе?
Престон серйозно обміркував це запитання і сказав:
— Сонечко світить, мем, і добре працювати вартовим.
— Не смій посміхатися на мене, юначе. Усмішка призводить до фамільярності, яку я ні за що не терпітиму. Де Барон?
Престон посовався з ноги на ногу.
— Він у склепі, мем, прощається з батьком.
— Не смій називати мене мем! «Мем» — це звернення до дружин бакалійників! Також не можна називати мене «моя пані», адже це звернення до жінок лицарів та іншої шушвалі! Я — Герцогиня, а отже до мене слід звертатися «ваша милість». Тобі ясно?
— Так... м... ваша милість! — в рамках самозахисту Престон салютував ще раз.
Принаймні на мить Герцогиня видалася задоволеною, але мить ця була з коротких.
— Дуже добре. А тепер арештуй цю істоту — вона махнула рукою в бік Тіфані — і посади її до темниці! Чуєш мене?
Ошелешений, Престон повернувся до Тіфані за порадою. Вона йому підморгнула, просто, щоб якось підняти йому настрій. Вартовий знову подивився на Герцогиню.
— Посадити її до темниці?
Герцогиня визвірилася на нього.
— Саме так я і сказала!
Престон насупився.
— Ви впевнені? — уточнив він. — Тоді звідти доведеться прибрати кіз.
— Юначе, мене ані краплі не хвилює, що ти робитимеш з козами! Я наказую тобі негайно ув’язнити цю відьму! Ну ж бо, рухайся, інакше я подбаю про те, щоб ти втратив свою посаду.
Поведінка Престона вже приємно вразила Тіфані, але тепер він заслужив на медаль.
— Не можу, — сказав він. — через жабіус. Сержант мені багато про нього розповідав. Жабіус курвус. Це означає, що не можна просто так когось кинути в тюрму, якщо цей хтось не порушив закон. Жабіус курвус курвус. Це все чітко записано. Жабіус курвус, — догідливо повторив він.
Такий спротив, здавалося, виштовхнув Герцогиню за межі простої люті у зону якогось завороженого жаху. Цей прищавий молодик в погано припасованих обладунках сперечається з нею через якісь дурні слова. Такого з нею ще ніколи не траплялося. Це було, наче до тебе раптом жаба заговорила — дуже дивно і цікаво, звісно, та рано чи пізно балакучу жабу треба розчавити.
— Ти здаси свої обладунки та негайно полишиш замок, зрозуміло? Тебе звільнено. Ти втратив свою посаду, і я подбаю про те, щоб ти ніколи більше не отримав роботу вартового, юначе.
Престон похитав головою.
— Це так не працює, ваша панівна милосте. Через жабіус курвус. Сержант мені сказав: «Престоне, не відходь від жабіус курвус. Це твій друг. Завжди стій на жабіус курвус».
Герцогиня витріщилася на Тіфані, і позаяк мовчання Тіфані, здавалося, дратує її більше, ніж будь-яка її можлива відповідь, Тіфані всміхнулася і нічого не сказала у сподіванні, що Герцогиня візьме і вибухне. Натомість вона, цілком очікувано, накинулася на Престона.
— Як ти смієш отак перечити мені, ти, негіднику! — вона замахнулася блискучою палицею з важким навершям. От тільки палиця раптом знерухоміла.
— Ви його не вдарите, мем, — спокійним голосом зауважила Тіфані. — Радше у вас рука зламається, ніж ви його вдарите. У нас в замку нікого не б’ють.
Герцогиня загарчала і потягнула за палицю, та ані палиця, ані рука не воліли рухатися.
— За мить я звільню палицю, — сказала Тіфані. — Якщо ви зробите спробу ще раз когось нею вдарити, я розламаю її навпіл. Прошу, зрозумійте, що це не попередження — це прогноз.
Герцогиня визвірилася на Тіфані, але щось, певно, визирнуло в тієї на обличчі, таке, що пробилося навіть крізь її непохитну тупість. Герцогиня випустила палицю, і та впала на підлогу.
— Тобі це так не минеться, дівчинко-відьмо!
— Просто відьма, мем. Просто відьма, — сказала Тіфані — навздогін, бо жінка вже відступала з зали на максимальній швидкості.
— У нас будуть неприємності? — тихо спитав Престон.
Тіфані коротко знизала плечима.
— Я подбаю про те, щоб у тебе не було, — сказала вона. А про себе подумала: «І сержант подбає. Я його переконаю». Вона роззирнулася залою і побачила, як слуги, що спостерігали за цією сценою, швидко відвертаються, наче чогось бояться. «Це була не справжня магія, — подумала вона. — Я просто постояла за своє. Треба стояти за своє, бо воно твоє».
— Я чекав, — сказав Престон, — що ви обернете її на таргана і розчавите. Я чув, що відьми так чинять, — з надією в голосі додав він.
— Ну, не скажу, що це неможливо, — відповіла Тіфані, — але жодна відьма так не вчинить. Крім того, цей підхід має низку практичних зауважень.
Престон проникливо кивнув.
— Ну, так, — сказав він. — По-перше, інша маса тіла, що означає, що вийде або велетенський тарган завбільшки з людину, який, імовірно, не здатен буде сам тримати власну вагу, чи десятки, ба навіть сотні тарганів у формі людини. Але тоді заковика в тому, що їхні мізки дуже погано працюватимуть. Хоча, певно, якщо ви маєте потрібні закляття, то гадаю, можна змагічити всі людські тельбухи, що не влізуть у таргана, в якесь велике цебро, щоб вони їх звідти дістали, коли їм набридне бути маленькими. От тільки, що як нагодиться якийсь голодний собака, а хтось забуде накривку? Це було б дуже недобре. Вибачте, я сказав щось не так?
— Ем, ні, — заперечила Тіфані. — Ем, а тобі не здається, що ти саму дрібочку зарозумний для вартового, Престоне?
Престон знизав плечима.
— Не знаю, всі хлопці кажуть, що з мене жодної користі, — життєрадісно відповів він. — Вони гадають, якщо людина може вимовити «препишний» — з нею точно щось не так.
— Але ж Престоне... Я знаю, що ти дуже розумний і достатньо ерудований, щоб знати значення слова «ерудований». Чому ти іноді вдаєш з себе дурника — ну знаєш, як із ликуванням чи жабіускурвусом?