— Господине Дощевіск, дозвольте представити вам пані Пруст. Вона з Анк-Морпорка, де керує однією відомою крамницею, — вона глитнула слину, повернулася до пані Пруст і сказала: — Дозвольте представити вам Бабуню Дощевіск.
Дві літні відьми подивилися одна на одну, а вона тим часом відступила вбік і затамувала подих. Гамір у залі влігся, і жодна з них не блимала. Аж раптом — що це таке? — Бабуня Дощевіск підморгнула, а пані Пруст всміхнулася.
— Дуже рада знайомству, — сказала Бабуня.
— А я вже яка рада, — сказала пані Пруст.
Вони перезирнулися і повернулися до Тіфані Болячки, яка раптом усвідомила, що старі хитрі відьми були старші і хитріші значно довше, ніж вона.
Бабуня Дощевіск майже пирснула зі сміху, коли пані Пруст сказала:
— Нам не треба знати імен, щоб впізнати одна одну, але я пропоную вам, юна панночко, вже почати дихати.
Бабуня Дощевіск манірно взяла пані Пруст попід руку і повернулася туди, де якраз спускалася сходами Тітуня Оґґ з Латуччією в хвості — дівчина була залита рум’янцем навіть там, куди він зрідка досягає — і запропонувала:
— Прошу, ходи зі мною, люба. Я хотіла би познайомити тебе з моєю подругою, пані Оґґ, яка є давнім фанатом вашої продукції.
Тіфані відійшла вбік. Якусь коротку мить їй було нічого робити. Вона обвела поглядом залу, де люди стояли маленькими групками, і побачила Герцогиню саму. Навіщо вона це зробила? Навіщо підійшла до тієї жінки? «Можливо, — подумала Тіфані, — якщо знаєш, що скоро тобі доведеться стати проти жахливого монстра, то варто трохи потренуватися». От тільки, на її глибокий подив, Герцогиня плакала.
— Я можу чимось допомогти? — спитала Тіфані.
Тіфані негайно стала мішенню недоброго погляду, але сльози не вщухали.
— Вона — все, що в мене є, — Герцогиня подивилася на Латуччію, що собі йшла за Тітунею Оґґ. — Я певна, що Роланд стане їй дбайливим чоловіком. Я сподіваюся, вона буде думати, що я дала їй гарну опору, щоб безпечно рухатися в житті.
— Гадаю, ви безперечно багато чому її навчили, — сказала Тіфані.
Але Герцогиня вже розглядала відьом. Не обертаючись до Тіфані, вона запитала:
— Я знаю, між нами не все було гладенько, юна панно, та не могла б ти мені сказати, хто он та пані, одна з твоїх коліжанок-відьом, що розмовляє з отою високою.
Тіфані роззирнулася.
— А, ви про пані Пруст. Вона з Анк-Морпорка. Хіба вона не ваша давня знайома? Вона щойно про вас розпитувала .
Герцогиня всміхнулася, але це була якась дивна усмішечка. Якби усмішки мали колір, ця була б зеленою.
— О, — сказала Герцогиня. — Це було дуже, ем... — тут вона трохи похиталася з боку в бік, — люб’язно з її боку, — вона закашлялася. — Я така рада, що ви з моєю донькою потоваришували; і я б хотіла принести тобі мої найщиріші вибачення щодо поспішних висновків з мого боку. Я би також хотіла висловити тобі та тутешньому працьовитому персоналу свої вибачення за те, що, імовірно, справила на вас враження зарозумілої поведінки; сподіваюся, ви зрозумієте, що це лише наслідок материнського бажання влаштувати все якнайкраще для своєї дитини, — вона говорила дуже обережно, кожне слово — як кольоровий дитячий кубик, а між кубиками — наче цемент — крапали невимовлені слова: Будь ласка, будь ласка, не кажи людям, що я була танцівницею в мʼюзік-голлі. Будь ласка!
— Та звісно, у всіх нас нерви, — сказала Тіфані. — Як то кажуть, без образ.
— На жаль, — сказала Герцогиня, — з мого боку без образ не вийшло.
Тіфані помітила, що вона тримає в руці великий винний келих, і що він майже порожній. Якийсь час Герцогиня спостерігала за Тіфані, а тоді сказала:
— Весілля одразу після похорону, хіба це правильно?
— Кажуть, що це погана прикмета — переносити дату весілля, — сказала Тіфані.
— Ти віриш у прикмети? — поцікавилася Герцогиня.
— Я вірю, що краще не залежати від прикмет, — сказала Тіфані. — Але, ваша милість, я можу вам відповідально сказати, що в такі моменти всесвіт підступає до нас трохи ближче. Це дивні часи, часи, коли щось починається чи закінчується. Небезпечні і потужні. І ми це відчуваємо, навіть коли не знаємо, в чому справа. Такі моменти не обов’язково хороші, і не обов’язково погані. По правді, які вони, залежить від того, які ми.
Герцогиня зазирнула в порожній келих.
— З якоїсь причини, я думаю, мені слід трохи поспати, — вона повернулася до сходів, і ледь не промахнулася повз першу сходинку.
На іншому кінці зали вибухнув сміх. Тіфані пішла за Герцогинею, але зупинилася, щоб постукати Латуччію по плечу.
— На твоєму місці я би поговорила з мамою, перш ніж вона підніметься до спальні. Мені здається, їй би хотілося з тобою побалакати, — нахилившись, Тіфані прошепотіла їй у саме вухо: — Тільки не переказуй їй зайвого з того, що розповідала Тітуня Оґґ.
Латуччія ніби зібралася запротестувати, але побачила вираз обличчя Тіфані, передумала і перехопила матір дорогою. Аж тут, раптом, поруч із Тіфані вигулькнула Бабуня Дощевіск. За деякий час Бабуня сказала — так, наче зверталася до повітря:
— У тебе тут хороша ділянка. Гарні люди. І ось що я тобі скажу. Він близько.
Тіфані помітила, що інші відьми — навіть Довга Висока Низька Гладка Саллі — почали шикуватися позаду Бабуні Дощевіск. Тіфані стала мішенню їхніх поглядів, а коли на тебе дивляться багато відьом, це відчувається, як сонце на шкірі.
— Ви хочете щось мені сказати? — спитала Тіфані. — Адже хочете?
Нечасто — та що там, як щойно усвідомила Тіфані, ніколи — вона не бачила Бабуню Дощевіск стурбованою.
— Ти впевнена, що можеш здолати Хитрого Чолов’ягу, правда? Бачу, ти ще не зодягнула ніч.
— Коли я постарію, тоді зодягну на себе ніч, — сказала Тіфані, — Це питання особистого вибору. І ще, Бабуню, я знаю, чому ви тут. Щоб вбити мене, якщо я зазнаю поразки, адже так?
— Чорт забирай, — сказала Бабуня Дощевіск. — Ти ж відьма, і хороша відьма. Але деякі з нас вважають, що нам варто було б наполягти на своїй допомозі.
— Ні, — відказала Тіфані. — Моя ділянка. Моя помилка. Моя проблема.
— Хай там що? — уточнила Бабуня.
— Саме так!
— Що ж, я схвалюю те, як чітко ти дотримуєшся своєї позиції, і бажаю тобі... ні, не удачі, я бажаю тобі певності! — серед відьом пішла хвиля шушукання, і Бабуся відрізала:
— Вона прийняла рішення, пані, отже на цьому все.
— Нерівний бій, — широко всміхнулася Тітуня Оґґ. — Я йому майже співчуваю. Надери йому... надери йому, що зможеш, Тіф!
— Це твоя територія, — сказала пані Пруст. — Хіба відьма здатна не перемогти на своїй власній землі?
Бабуня Дощевіск кивнула.
— Якщо ти дозволиш гордощам взяти гору над тобою, то, вважай, що вже програла; та якщо ти вхопиш гордість за карк і осідлаєш її, як бойового коня, тоді, можливо, це стане твоєю перемогою. А тепер, гадаю, час тобі готуватися, панно Тіфані Болячко. Ти маєш план на ранок?
Тіфані подивилася прямо у пронизливі блакитні очі.
— Маю. Планую не програти.
— Гарний план.
Пані Пруст потисла Тіфані руку — рукостискання вийшло трохи колюче від усіх цих бородавок — і сказала:
— За щасливим збігом обставин, дівчинко, гадаю, час мені теж піти і подолати монстра...
Розділ 14. Спалення Короля
Тіфані знала, що цієї ночі вона не засне, тож не намагалася. Люди сиділи, згуртувавшись у маленькі групки, розмовляли, на столах досі лишалися їжа та напої. Можливо, через напої люди не помічали, як підозріло швидко їжа і напої зникають, а от Тіфані точно чула певні звуки з балок під стелею. Звісно, вміння відьом напихати кишені смаколиками на потім було легендарним, та фіґлі, мабуть, брали гору кількістю.
Тіфані безцільно переходила від групки до групки, і коли Герцогиня нарешті піднялася нагору, слідом не пішла. Вона дуже підкреслено не йшла за нею слідом. Просто так вийшло, що вона рухалася в тому ж напрямку. Тож, коли вона кинулась через весь коридор до дверей у кімнату Герцогині, щойно вони зачинилися за спиною в шановної пані, вона не збиралася підслуховувати. Звісно що ні.