— А чому у вас, батьку, сережки немає?
— А мені не можна. Мене часом братство гінцем посилає. А чим менше гонець має прикмет, тим краще. Або послало мене братство кудись щось вивідати. Я вдягнусь у селянські лахи і піду кудись чи на ярмарок, чи на прощу. А панські пси побачать, що в мене вухо проколоте — зразу виявлять, що я козак. А пани і козаки — вороги!.. Тепер притрусимо подряпину порохом. Перев'яжемо хусткою. Добрий мені був дарунок. Ну, бублики ми з'їли, а хустина, бач, тобі згодилась… Тепер обшукаємо перекопського козолупа!… Дивися: багатий — і за другою халявою в нього ніж! Ану, що в капшуці в нього?.. Ах ти ж злодюга!… Рахуй — срібних хрестиків — десять, два разки коралів з дукачами, срібні перстені — аж п'ять… диви: угорський золотий… А оце, синку, два шахвіри. Дивися на них і запам'ятовуй: ціна їх незбагненна! Цей пес шолудивий десь їх із шатів іконних видер. Ах ти ж нужа бусурменська… Тепер ми його прив'яжемо і Буланко на аркані витягне його на пагорб. Тут я не можу його лишати — за ним треба око та око!
— Батьку, а мій собака?..
— Справді. Я й годі, що в нас собака є… Подивимось… Ще живий, дихає… Ота-ак, вухо йому відсік, ну й лоба повередив… Але кістка ціла… Для такого собаки й оковити не шкода. Промиємо, притрусимо з нашої вірної натруски. Сорочки не шкода? Тоді ріжемо один рукав і перев'яжемо собачу морду. Затягнемо його в затінок, щоб не спікся — сонце ще височенько. А ми пішли — час ховати хлопців. Хотів ще поглибити могилу, але чую: треба поспішати!
Козак зібрав докупи татарську зброю, засилив татаринові ноги арканом і прикрутив другий кінець до сідла.
— Ну, конику, пішов!
І вони поволочили татарина похилим боком горба до свіжої могили.
Татарин щось запаморочено скрикував, стогнав, але Омелькові на те й рисочка не здригнулась.
— Синку, стань отамо, щоб на тебе моровий дух не віяв.
Омелько вдяг каптан, вийняв з перемітної суми даровану вишиванку.
Розрізав її на шматки і прикрив ними спотворені козацькі обличчя.
— Синку, ходи-но сюди! Попрощаємося з моїми бойовими браттями. Ось вони, воїни справедливі, лежать перед нами бездиханнії і немає їм ніякої часті в ділі живих. Таки правду сказано в Писанії: «Краще псу живому, а ніж леву мертвому!». Ось вони, леви війни, лежать понівечені, а он він, пес смердючий, живий. І йому, хоч він у полоні, краще, бо в нього є надія. А в них нема більше. І жоден із них вже не порішить ні списом, ні шаблею, ні кулею отаке татарське падло… Тепер помолимося за моїх братчиків, славних лицарів.
Омелько взяв шапку в зігнуту лівицю і, прокашлявшись, почав.
— Со святими упокой, Христе, душу раба Твого, Лева…
— Со святими упокой, Христе, душу раба Твого, Лева…
— … Ідеже несть болезнь, ні печаль, ні воздиханіє, но жизнь безконечная…
— … Ідеже несть болезнь, ні печаль, ні воздиханіє, но жизнь безконечная…
— Амінь!
— Амінь!
Отак Омелько і малий пом'янули по черзі всіх загиблих. Потім Омелько роздягся до сорочки. Розрізав на татаринові його ж кривим ножем каптан. І, обгорнувши тими клаптями собі руки, поперетягував мерців до могили.
Останнього спустив на татарськім поясі, обв'язавши під пахви отамана Івана. Потім козак і хлопчик кинули по грудці землі на побитих воїнів.
І Омелько, мов шалений, загрібав заступом землю. Малий теж взявся за заступ і заходився допомагати.
— Облиш! Витягни із суми баклагу. Та обережненько відкрий і піднеси мені. Не можу — дух моровий треба перебити. Ху-ху… Хух! Таки мені легше стало. Тепер добре затули і запхай назад.
Сонце, розпечене, червоне зависло над велетенськими чорними дубами, коли могила була засипана, і верх її охайно виведений.
На заході сонця Омелько встиг зрубати два тонких деревця, збити з них хрест за допомогою двох вухналів, знайдених у перемітній сумі.
Коли поставив хрест над могилою, кинув хлопчику:
— А ну збігай, чи живий там твій собака.
Малий тільки повернувся йти, аж тут на пагорбі і пес з'явився.
— Ходи, ходи, до мене, собацюра. Хороший, хороший. Ну в кого ти тут кращого собаку знайдеш?.. А тепер, синку, війна продовжується. Треба ж нам оце татарське падло до містечка відвести. Воно само йти нездатне — воно ногу повередило. Повантажимо на коня і помандруємо… Їсти хочеш?