— Привіт, блазнючко, — привітався він. Так він до неї лагідно звертався. — Твій старий блазень приїхав.
— Ти геть сумний, — відзначила вона з напускним французьким акцентом, який йому дуже подобався. — Може, я трішки тебе покараю, а потім ти мене трішки покараєш, і тобі стан краще comme toujours[38]?
— Дай передихнути хвильку, — попросив він. — Водійка якась химерна. Мені аж страшно стало — еге, страшно.
— У тебе смерть лежить на душі, chéri[39], — мовила вона. — Це цілком зрозуміло. Двічі розбите серце не заживає отак відразу.
Він не знав, ким вона була за стінами цієї кімнати з червоною канапою й золотим покривалом на ліжку, але йому було байдуже. Йому цілком вистачало тієї людини, якою вона була в кімнаті. Духівники й філософи — ось кого він шукав. Секс, що тепер і без того давався непросто, був не таким уже й суттєвим. Усередині в Нерона згасло якесь світло, і збудження видавалося ностальгійним містом у залишеній позаду країні.
— Чому все це сталося, — запитав він, — і що це означає?
— Життя дешеве, — відповіла вона. — Ти сам мені говорив, що сказав так Горбачову.
— Я говорив, що так кажуть росіяни. Але я старий, тож життя неминуче стає цінним, хіба ні?
— Хлопчака вбивають на вулиці за те, що він продає цигарки, піф! Дівчинку вбивають на ігровому майданчику за те, що вона бавиться пластмасовим пістолетом, паф! Шістдесят чоловік, застрелених у Чікаґо четвертого липня, бах-бах-бах! Багатий синочок убиває батька за те, що той урізав йому кишенькові, трах! Дівчина, що танцює під музику в натовпі, просить незнайомця перестати тертися об її сідниці, а він у відповідь стріляє їй у лице, на, сука, умри. А я ще не добралася до західного узбережжя. Tu comprends?[40]
— Насильство існує. Я це знаю. Залишається питання ціни.
— Ти хочеш сказати, що для себе й своїх близьких робиш виняток. У такому разі вони мають бути захищені магічним колом від страхіть цього світу, а коли ці страхіття їх зачіпають, виходить, що це збій реальності.
— Ти тепер просто противна. Що ти там знаєш.
— Я щодня ближче до смерті, ніж ти, старенький, а ти прожив уже чимало, — ніжно промовила вона, обіймаючи його. — А я ж твоя блазнючка, тож можу говорити тобі правду.
— Повір мені, — відказав Нерон, — я більше знаю про смерть, ніж ти. От сенсу життя я не можу охопити.
— Дай-но я краще охоплю ось це, — запропонувала вона, і тема змінилася.
Після їхнього сеансу справи пішли шкереберть, бо тітонька Мерседес-Бенц кудись запропастилася. Згодом з’ясувалося, що вона припаркувала авто за будинком і заснула, а навушник, підключений до телефона, випав з її вуха, тому вона не чула дзвінка. Нерон задзвонив у двері мадемуазель Лулу в паніці, геть знетямлений, нездатний запанувати над становищем, тож Лулу мусила спуститися, спіймати жовту таксівку, сісти до неї разом із Нероном і привезти його додому. Коли вони добралися на Макдуґал-стріт, він не припиняв тремтіти, тож вона, зітхнувши, вийшла з машини, допомогла вибратися йому й задзвонила у двері. Мадемуазуль Лулу була високою, ефектною жінкою родом із країни, яку наполегливо називала «L’Indochine», і не втратила самовладання, коли двері відчинила сама Василіса Ґолден.
— Мем, — повідомила вона, — ваш чоловік сам не свій.
Витримавши паузу, Василіса грубо запитала:
— Скажи мені, в нього ще встає?
— Якщо ви, мем, цього не знаєте, — відповіла, розвертаючись, мадемуазель Лулу, — то напевно не я буду тією особою, яка вас про це поінформує.
У п’єсі Сомерсета Моема «Шеппі» (1933) Смерть розповідає: «Жив собі в Багдаді один купець, який послав свого слугу на базар купити харчів, та зовсім скоро слуга прибіг назад, весь блідий і в дрижаках, і каже: Господарю, щойно на базарі мене штовхнула жінка в натовпі, і коли я обернувся, то побачив, що мене штовхнула Смерть. Вона глянула мене й погрозила мені; позич же мені коня, щоб я виїхав із цього міста й уникнув своєї долі. Я поскачу до Самарри, і там Смерть мене не знайде. Купець позичив йому коня, слуга осідлав його, пришпорив і понісся щодуху геть. Тоді купець подався на базар, побачив мене в натовпі, підійшов і запитав: Навіщо ти погрозила моєму слузі, коли побачила його вранці? Це була зовсім не погроза, відповіла я йому, просто я здригнулась від несподіванки. Я зовсім не чекала зустріти його в Багдаді, бо в нас домовлена зустріч сьогодні ввечері в Самаррі».
Думаю, всі ми відчували, що настане ще одна смерть. У ті останні тижні я нечасто бачився з Петею — так само й усі решта, хіба що крім австралійця, але я переконаний, що він також це знав, що він побачив Смерть, яка погрожувала йому на базарі, й відчайдушно прагнув її уникнути, осідлати позиченого коня й поскакати до Самарри в переконанні, що рятується від того, до чого насправді мчав. Останній із трьох Ґолденів, прибулих із батьком до Америки, який випромінював таку царствену велич, таку сильну незвичність, знайшов у смерті братів мотивацію до того, щоб вижити, і доклав надзвичайних зусиль, щоби спрямувати своє життя в щось на зразок належного курсу, повернутися спиною до Смерті й знайти спільну мову з життям.