— Я помітив, — перебив я, — що ти не згадав ані «Іґл», ані «Фербунден Екстратех», ані «Муртасін».
— Я просто перераховував назви фірм, які фігурували в контексті скандалу, — пояснив він. — Ті корпорації, які ти згадав, не були звинувачені в жодних махінаціях, і проти них не порушено жодної справи. Чи ти задумав написати сценарій фільму про дійсно подиву гідне і неминуче заплямоване корупцією розростання мобільного зв’язку в тій далекій країні? Якщо так, ти неодмінно мусиш зіграти в ньому головну роль. Бо знаєш, Рене, ти такий красунчик, ти справді маєш стати кінозіркою.
Це в нього було щось нове того літа. Нещодавно Петя вбив собі в голову, усупереч свідченню всіх очей, окрім власних, що я — найвродливіший чоловік на планеті. Спочатку він заявив, що я «симпатичніший від Тома Круза», потім я став «набагато красивішим від Бреда Пітта», а тепер був «у сто разів ефектнішим від Джорджа Клуні». Sic transit gloria[23], Томе, Бреде, Джордже, подумав я. Петя не виражав таким чином гомосексуальних пристрастей. Він просто висловлював те, що бачив, як завжди, і єдине, що я міг зробити, — це подякувати йому.
— Щось на зразок того, — відповів я. — Але не думаю, що там для мене знайдеться якась роль.
— Що за неподобство, — обурився він. — Негайно впиши її в сценарій. Велику роль. Героя-коханця. Ти такий сексапільний, Рене. Я серйозно кажу. Ти просто секс-бомба.
Певне, весілля всіх нас налаштовують на романтичний лад.
У певний момент вечірніх веселощів із моєї уваги не випала відсутність Нерона Ґолдена, тим часом, як у вікні його кабінету горіло світло, а чоловіки в незугарних смокінгах теж зникли.
Петя перемістився на танцмайданчик. Танцюрист із нього був кепський, із настільки поганою координацією рухів, що людей це просто веселило, і п’ятеро тенісистів майже не намагалися здушити свого альфа-самцівського гигикання, але, на щастя, Петя так заглибився в музику, що цього, здавалося, не помічав. Після того пішли до танцю Василіса та її подруги — усі як одна гламурні, усі як одна агентки з нерухомості, і представили нью-йоркські варіації на тему козацьких танців зі свічками, хустками, приплескуваннями й притупуваннями. Замість шапок-вушанок і військової форми були напівпрозорі сукні й жіноча шкіра, але ніхто не нарікав; ми танцювали в колі навколо дівчат, приплескували в такт, гейкали тоді, коли нам підказували, й спорожняли чарки з горілкою, які нам підносили, і це правда, Росія — це було круто, російська культура — це чудово, ми прекрасно гуляли по-російському, всі до одного, а тоді знову з’явився Нерон Ґолден у повному козацькому обмундируванні, тож з’явилася принаймні одна шапка-вушанка й одна синя шинель із золотими ґудзиками й аксельбантом, а дівчата танцювали навколо нього, немов навколо свого капітана чи короля — зрештою, він і був ним, він же вимахував своєю особливою шаблею — шашкою, а ми танцювали навколо них, пили, знову вигукували «Гей! Гей!», і отак-от Нерон та його красуня одружилися.
Тим часом добродії з готельного бізнесу в незугарних смокінгах так і не повернулися.
Тієї ночі після півночі дивний літній туман заповз у Сади, через що вони стали схожими на місце дії якогось японського фільму про привидів — наприклад «Казки туманного місяця після дощу» чи «Квайдан». Усі гості роз’їхалися по домівках, а всі залишки учти поприбирали сумлінні працівники кейтерингової компанії, котрих Нерон Ґолден особисто винагородив щедрими чайовими. З гілки одного з дерев досі звисав самотній ліхтар, у якому з шипінням догоряла свічка. Я вловив вухом поодинокий звук, що видався мені совиним пугуканням, але, можливо, я помилився. Бліде сяйво місяця ледь пробивалося крізь дощові хмари, що збиралися в небі. Наближався ураган. Все завмерло перед бурею.