— І оце так ти уявляєш собі лікування похмілля? — відреагував я.
Що стосується надривання дупи: Сучітра робила це щодня, щохвилини. Я в житті не знав жодної людини, що гарувала хоча б уполовину того, що вона, і ще мала час на розваги, до яких я мав щастя належати. Прокинувшись уранці, вона їздила на велотренажері, бігла до офісу, відпрацьовувала робочий день на повну котушку, вирушала побігати над Гудзоном або через Бруклінський міст і назад, і після цього все ще почувалася свіжою, як квітка, і вдвічі елегантнішою, що б не випало їй увечері: відкриття галереї, показ фільму, вечірка з нагоди дня народження, вечір караоке, побачення зі мною в ресторані, а після того в неї залишалося ще досить снаги на те, щоб покохатися. Коханкою вона була так само енергійною, хоч і не дуже оригінальною, та я не нарікав. Я сам не належав до богів сексу, а саме тоді кохання доброї жінки рятувало мене від чорної прірви. Жорстка симпатія Нерона Ґолдена і пияцькі вечори в його товаристві, а також лагідне, супершвидке кохання Сучітри Рой допомогли мені пережити ті дні. Я згадав історію про парамедиків у швидкій, що грали ролі доброго й злого поліціянтів після спроби самогубства пані Ґолден, і усвідомив, що цього разу це мене взяли під нагляд як суїцидника.
Усе те літо Нью-Йорк був мені батьком і матір’ю, аж доки я не навчився жити без батьків і приймати, як радив мені Нерон, своє доросле місце в голові черги на останній кіносеанс. Як завжди допоміг мені фільм — «Det sjunde inseglet» («Сьома печатка») Інґмара Берґмана, котрий сам великий режисер вважав «нерівним», але решта нас обожнювала. Лицар (Макс фон Сюдов, котрий зіграє пізніше художника-зануду Фредріка у «Ганні та її сестрах» і безсмертного Мінґа Безжального у «Флеші Ґордоні»), на зворотному шляху з хрестового походу грає в шахи з накритою чорним каптуром Смертю, аби відволікти неминуче й могти останній раз перед смертю побачити дружину. Зрозпачений лицар і цинічний зброєносець, несмішні Берґманові Дон Кіхот і Санчо в пошуках вилітків у старих гніздах. Берґман, що походив із глибоко релігійної родини, мав осмислити релігійні питання, я ж не мусив сприймати фільм у таких категоріях. Назва походила з Книги Об’явлення: «І коли сьому печатку розкрив, німа тиша настала на небі десь на пів години» (Об’явлення 8:1)[27]. Для мене та тиша в небі, непоява Бога була істиною секулярного бачення Всесвіту, а пів години означало тривалість людського життя. Розкриття сьомої печатки відкрило, що Богу немає чого сказати і його нема ніде, людині ж простір її короткого життя наданий для того, щоб здійснити, як бажав це зробити лицар, одне значиме діяння. Тією дружиною, яку я прагнув побачити перед смертю, була моя мрія стати кінорежисером. Значимим діянням був фільм, який я мріяв зняти, мій фільм про мої Сади, залюднений реальними й уявними постатями, як акторський ансамбль Альтмана, й Ґолдени у своєму будинку в дальньому кінці від мене. «Діяння» було подорожжю, а «дружина» — метою. Приблизно щось таке я сказав Сучітрі, на що вона поважно кивнула: