Выбрать главу

Олександр Сизоненко

ЗОРІ ПАДАЮТЬ В СЕРПНІ

Повість

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Художник заслужений діяч мистецтв УРСР О. М. ДОВГАЛЬ

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ перший

ЕТАП

1

Хтось постукав у вікно тричі. Тихесенько постукав, ледве чутно — Юркові здалося: то вітер пригнув до шибки гілку бузку. Але мати кинула шитво і підхопилася з ослона. Вона застигла, повернувши голову до вікна; зігнута рука її завмерла перед грудьми, з нижньої губи нерухомо звисав шматочок тільки що відкушеної нитки, наче з напіввідкритого рота мами не виривався навіть подих.

— Що таке? — ледве чутно спитав Юрко.

Мати мовчки посварилась на нього пальцем, не відводячи погляду од вікна, і ковтнула слину.

Під вікном шумів у кущах вітер, вдалині глухо билося в скелі море, але серед цих звуків і Юрко вже добре почув повторний стукіт.

— Татко! — крикнув він, зіскакуючи з ліжка. — Татко прийшов!

— Тс-с-с! — вхопила його за плечі мама і, схилившись до самого Юркового обличчя, сказала — Замовчи, почують.

Руки її тремтіли, а в очах було стільки блиску, що Юрко побоявся, як би вона не заплакала. Але мама хутко накинула хустку на плечі й метнулася в сіни. Вона майже беззвучно відчинила двері, і Юркові чути було, як у сіни зайшов хтось великий, шелестючий, поцілував маму і пошепки спитав:

— Не ждала?

А мама у відповідь схлипнула:

— Три місяці жду… Змучилась…

У хату вони зайшли обнявшись. У мами запліталися ноги, і татко майже ніс її однією рукою: в другій тримав автомат. Не поставивши автомата, він обняв Юрка, і хлопцеві обпекло холодним металом щоку й плече. Батько поцілував Юрка, сильно вколовши щетиною, і всі троє сіли на лаву.

Мама, розв'язуючи на грудях у батька шнур плащ-палатки, зітхнула.

— Краще б ти не приходив, — вона боязко озирнулась на вікна.

— Про вікна не турбуйся, — посміхнувся батько. — Завішані добре, шпаринки не примітив.

— Я не про вікна турбуюсь. Я про етап кажу. Скоро виганятимуть усіх.

— Того я й прийшов… — Батько зсадив Юрка з колін, обома долонями, наче вмиваючись, довго тер обличчя. Шапка сповзла на потилицю, і з-під неї сипонуло на чоло буйне давно нечесане волосся.

— Може, хоч жінок і дітей залишать, — з надією сказала зажурена мама.

— Навряд… З інших сіл виганяють до лялечки. Так що збирайся, Ксеню. Я за вами прийшов. Будемо тікати.

Мама все дивилась на батька широко відкритими очима, немов дивувалася, що бачить його.

— Ой лишенько, — схопилася мама, — це ж ти голодний, а я сиджу, як засватана.

— Сиди, сиди, Ксеню, — сказав батько і погладив мамину руку. — Мені приємно, що ти сидиш поряд.

— Але ж я приготую щось поїсти, — метушилася мама. — А ти полагодь верзуни Юркові, вони зовсім розклеїлися.

— Добре. А ти тільки не затоплюй, бо дим закличе непроханих гостей.

— Німців у селі немає.

— Так є поліцаї. Не один біс?

Батько пішов у партизани давно, ще в 1942 році, і дома не був довго. Юрко вже потерпав, чи не вбили його, але зараз йому дивними здалися власні побоювання. Хіба можуть німці вбити татка? Такого сильного, сміливого. Ось він прийшов у село з партизанського табору, а можна подумати, що повернувся з роботи: так усе просто, звичайно і спокійно. Батько розклав перед собою на лаві ножиці, гумовий клей і заходився ремонтувати верзуни. Шкода, що розповідати про партизанів не хоче. Що не питає Юрко, татко кепкує з хлопця, жартує, що у дуже цікавих виростають бороди. Юрко образився: хіба він маленький, що татко боїться звірити таємницю? Йому вже десять років, он на одвірку зарубка, зроблена татком в останній прихід, три місяці тому. Хай подивиться, на скільки Юрко вже підріс за цей час! Але й це не впливає на татка. Він сміється, обнімає Юрка і каже, що навіть мама не питає його ні про що, бо він не має права розказувати: клятву давав перед товаришами і командиром.

Тимчасом батько намазав клеєм латку, підождав, доки вона просохне, для чогось похекав на неї і приліпив на дірку. Потім поставив верзуни у відро з водою і, пересвідчившись, що води вони не пропускають, підвівся.

— Так, — сказав він. — Валянки в тебе цілі?

— Цілі, — замість Юрка відповіла мама.

— Ну, тоді все. Збираймося. — Батько вийняв з кишені брудну грудочку цукру, шматок черствого хліба і подав Юркові. — На тобі партизанського гостинця. Цукор нам з літака скинули. Так що він наш, радянський.