— Он де вони! Тримай! Це вбивці! Схопити! Живими! Лише живими!
Спочатку спецагенти не зрозуміли, про кого йдеться. Першим озирнувся Флоквел.
— Мозю, ходу!
— Що? — не одразу зрозумів той.
— Це за нами! Тікаймо!
Думати, як їх вирахували, не було часу. Ідилія скінчилася, треба швиденько робити ноги, тобто хвости. На ходу Флоквел озирнувся ще раз. Гонитва йшла широким фронтом. Близько чотирьох десятків промедаїв гналися за ними високою щільною стіною. Витягти комунікатори та перетворитися на якого-небудь іншого мешканця глибин не виходило. Для цього був потрібен час, а саме його і бракувало.
— Давай, Мозю, давай! — горлав Флоквел, працюючи щосили хвостом. — Якщо наздоженуть — погано буде!
Назустріч випливло ще кілька зубатих тварюк. Коло замкнулося.
— До поверхні! — крикнув Мозя.
— Не туди! Туди! — махнув рукою Флоквел.
Мозя кинув миттєвий погляд у напрямку, куди вказував Флоквел. Там із десяток водоживів тягнули величезного великоглава. Той плив у вертикальному положенні з гордовито піднятою головою, не звертаючи уваги на те, що відбувалося знизу. Попереду процесії з десяток великих промедаїв зрідка клацали щелепами, попереджаючи всіх необережних: не стійте на дорозі, небезпечно!
Часу на роздуми не було, і вони повним ходом понеслися до безглуздої процесії, набираючи глибину, щоб проскочити її знизу догори. Маневр вийшов. Охоронці великоглава і гадки не мали, що хтось наважиться так нахабно потурбувати їхнього господаря. Дві стрімкі тіні промайнули перед самим обличчям великоглава.
— Що?!! — обурився той. — Хто сміє порушувати спокій Найвеликоглава? Розігнати всіх! Охорона!!! Куди дивитеся?
Охорона переполошилась. І саме цієї миті у процесію врізалася зграя промедаїв. Почалося казна що! Все змішалося та переплуталося. Крики, зойки! Найвеликоглав двічі клацнув своїми здоровенними щелепами, й у двох промедаїв хвости наче язиком злизало.
— Служба метрополії! — горлав Зелений Хвіст.
— Хто наважився?!! — і собі горлав Найвеликоглав. — Усіх звільню!!! Розгоню по норах, як останніх шестиногів!!!
Коли все заспокоїлося, втікачів уже й слід прохолов. Промедаям та охоронцям залишилося тільки підраховувати свої втрати та сінці, Найвеликоглаву приймати заспокійливе, а Зеленому Хвосту оплакувати свою втрату: господар процесії особисто відірвав йому зеленого хвоста.
— Дурний ще — зеленого хвоста носити! — горлав на нього, як на останнього водожива, Найвеликоглав. — Поплаваєш рядовим, наступного разу дивитимешся, куди плавцями гребеш!
Найвеликоглав ще довго буркотів обурено, кілька разів дав по шиї ні в чому не винному начальнику почту, а коли той ледве відкрив рота на своє виправдання, клацнув щелепами та зжер його, навіть кісток не виплюнув.
Ніким не переслідувані, Флоквел і Мозя дістались острова та набули своєї звичайної подоби. Тут нічого не змінилося. Вони ще раз обійшли клаптик суші, уважно розглядаючи пісок, у сподіванні знайти бодай якісь сліди перебування Манями Корпурами, але всі їхні намагання були марні. Пісок був чистим та неторканим.
— Мозю, мабуть, ти мав рацію: Манями тут не було. У будь-якому разі, слідів його тут не знайдено.
Велетенський жук зробив ще один рух і опинився на самому верху гори з брикетів. Усією своєю вагою він наліг на перегородку, і та затріщала. Блостер позадкував, розуміючи: якщо Мадингма зараз обіллє його вогнем, то буде не те що погано, а буде зовсім погано. Ніхто з масябосян не міг допомогти йому. Будь-хто з них був би миттєво паралізований субзвуком. А якби хто і встояв, усе одно — голіруч із таким чудовиськом не впоратися.
— Чому ж голіруч? — раптом схаменувся Блостер. — А граваствіл? Аби потужності вистачило… Занадто великий об'єкт, занадто великий…
А дракон уже переліз перегородку та рушив до виходу з печери. Ще хвилина — і буде запізно! Якщо чудовисько виповзе з печери, а ще гірше — злетить, радіоактивне забруднення місцевості неминуче, а це лихо вже страшніше, ніж позбавитися енергії. Блостер звів зброю, встановив регулятор потужності на «двійку». Блимнув індикатор розрядки: з одного пострілу граваствіл розрядився повністю. Мадингма закляк на самому виході з печери. Його лапи не витримали подвоєної ваги велетенського тіла та підкосилися. Очі прикрилися повіками, які теж поважчали вдвічі.