— Табуле, прокинься! Час спливає…
Вони взялись оглядати обладнання. Тут їм пощастило. Мабуть, спрацювала система аварійного захисту, і при першому ж тривожному сигналі система годування Мадингми та відбору тепла були відведені вбік. Велетенський жук їм не нашкодив — і це було дуже добре, це набагато спрощувало справу. Блостер уважно оглянув печеру у пошуках парингеї, але нічого не знайшов. Кілька порожніх контейнерів знайшли біля системи годування, але на цьому знахідки закінчилися.
— Маємо йти, Табуле. Залишатися далі небезпечно.
Зворотній шлях вони бігли щодуху, перестрибуючи залишки перегородок і намагаючися не спотикнутися при слабому світлі комунікатора. Полегшено зітхнули лише біля виходу. Троє друзів чекали на них, боязко поглядаючи на нерухомого Мадингму.
— Ну? — запитали всі одночасно.
— І добре, і погано, — після бігу Блостер відсапувався, прожиті роки давалися взнаки. — Обладнання ціле, але парингеї немає. Тільки порожні контейнери.
Блостер підійшов ближче до велетенського жука й уважно його оглянув. Він не знав, скільки вони мають часу: година? День? Доба? Тому треба було поспішати.
Табул, захлинаючися від надміру вражень, розповідав друзям:
— А там… Там така велетенська печера! Ані стелі, ані стін не видно! А на середині стоїть здоровенна штука! І ціла, слава Мадингмі! А… Ну так… Яка там слава… Але ж ціла! А парингеї немає. Порожні контейнери, а парингеї нема…
— Парингею треба терміново добути! — звернувся до друзів Блостер. — Дракон може отямитися кожної хвилини. Де її можна знайти?
— Ближче за все, мабуть, у Кінгстоні, — задумливо промовив Агол. — Виринея трохи далі, але там я маю знайомих. Я не певен, що вони забажають нам допомогти, але така ймовірність є. Скільки треба парингеї?
— А хто його знає? — знизав плечима Табул. — Усі спеціалісти розбіглися. Один сторож залишився. А від нього що взнаєш?
Все одно спитати більше не було в кого, і Реза побіг за сторожем. Блостер ще раз обійшов довкруж Мадингми, уважно роздивляючися це диво природи. Зверху тіло жука прикривали складні крила з невідомого матеріалу. Блостер постукав по крилу, і воно відгукнулося високим чистим звуком, наче зроблене з надміцної легованої сталі. Черево дракона прикривали пластини, схожі на стародавній лицарський обладунок. Могутні суглобисті лапи складалися розумно та просто, як міг придумати лише наймудріший конструктор — сама природа. Дракон випромінював потужність та небезпеку. Блостер знову подумав, що не можна допустити, аби той став на крило. Зараз — небезпека, а потім — величезне лихо…
Реза привів сторожа, той нічого путнього розповісти не міг, але після довгих розпитувань згадав, що місяць тому на складі залишалося два контейнери з парингеєю.
— От! — зупинив його Блостер. — От! Два контейнери на місяць, один контейнер на п'ятнадцять днів.
Негайно було організовано експедицію, до якої увійшли Агол, Реза та Фелела.
— Фелело, пригладь вушка та підмалюй оченята, — посміхнувся Агол, — можливо, нам знадобиться вся твоя привабливість. Ти ж у нас гарнюня, а це потужний аргумент, повір мені.
Лапобіг, трохи погойдуючися на ходу, миттєво зник з поля зору. Сторож пішов охороняти своє господарство невідомо від кого. Удвох на спорожнілому майданчику стало ще тривожніше.
— Табуле, треба оглянути вантажівку. Вона нам знадобиться.
Вантажівка була пошкоджена. Кузов оплавлений та проламаний, одна лапа зламана, але все інше було справне. Табул поліз у кабіну. Дверцята довго не піддавалися, нарешті рипнули, відкрилися та відпали, ледь не тріснувши Блостера по голові. Табул узявся за важелі. Глухо загудів мотор, машина смикнулася. Посипалися брикети з розбитого кузова, зарухалися лапи. Табул намагався вивести машину з-під гори брикетів та зруйнованої перегородки. Нарешті це вдалося. Масябосянин розвернувся на місці та повів її до виходу з печери. Лапобіг кульгав, волочучи одну лапу, зламану у колінному суглобі.
— Як її… — подумав Блостер і спіймав себе на думці, що подумав про машину наче про живу істоту.
Табул із кабіни відчайдушно замахав рукою, тикаючи пальцем кудись за спину Блостера. Той озирнувся.
Розділ 12. Два різних Києва
Переночували непогано. Коли батьки вляглися спати, Маняма набув свого звичайного вигляду. Ліжко у Льохи були широке, так що вони вмостилися досить зручно. Лягли так званим «валетом», тобто головами на різні боки. Сунувши комунікатор під подушку, Маняма закинув руки за голову: