— Не виходить! Якби всі лапи вантажівки були справні, тоді він точно би потягнув, а так… Занадто важко!
Блостер засмучено похитав головою і витяг граваствол: усього п’ятдесят вісім відсотків зарядки. Мадингма вже ворушив усіма лапами, поки що безладно, немов кожна з них жила окремим життям, але ще кілька хвилин — і жук повністю оговтається. Тоді буде зле. Якщо граваствол переключити у антирежим, тоді Мадингма стане легший, і лапобіг його точно потягне, у цьому сумнівів немає. Але і жуку стане легше злетіти! Чи втримає його трос? Чи достатньо ваги має вантажівка? Чи не витягне її дракон з печери і не скине з високої гори? На пахолку жука засмикалося сопло субзвуку, почало рожевіти сопло-вогнемет. Гаяти не можна було ані секунди, і Блостер відкинув усі вагання.
— Табуле! Готуйся!
Блостер підійшов до Мадингми майже впритул і натиснув спусковий гачок. Жук смикнувся, спробував звестися на лапи, але в нього нічого не вийшло — забракло двох задніх лап, зв’язаних тросом. Лапобіг потягнув жука у глибину печери. Через силу ревів двигун, лапи буксували, але справа таки зрушила з місця. Залишаючи подряпини на кам’яній підлозі, велетенське тіло дракона повільно рушило за вантажівкою.
— Давай, Табуле! Натискай! Давай!! — горлав Блостер. — Пішов! Давай!
Мадингма спробував розправити крила, але і з цього в нього нічого не вийшло — заважали стіни та стеля печери. Було б погано, якби Мадингма зміг скерувати вогняний струмінь чи субзвук назад, у бік лапобігу, але цього він зробити не міг. Табул, упевнившись, що йому субзвук не загрожує, спокійно робив свою справу. Він увімкнув фари і впевнено працював важелями. Коли жука перетягували через першу перегородку, Блостер більш за все боявся, чи витримає трос. Обійшлося. Табул взяв ліворуч — і лапобіг обійшов стороною груду брикетів, вивантажених годину тому. Блостер час від часу дивився на граваствол, перевіряючи, як іде зарядка. Щойно індикатор показав десять відсотків, він знову вистрелив у Мадингму в антирежимі. Вага його ще зменшилася, і справа пішла ще краще.
— Нормальний хід! — горлав Блостер. — Натискай, Табуле! Газуй!
— Даю! Газую! — луною відповідав водій, уважно вдивляючись у напівтемряву печери.
Другу та третю перегородку пройшли дуже швидко. Як не пручався Мадингма, нічого в нього не виходило, вантажівка була потужніша. Машина повільно, але впевнено тягла дракона углиб печери.
Лапобіг, керований Аголом, із Резою та Фелелою на борту, з усіх лап мчав у напрямку Виринеї. Агол випустив на своїх шістдесят п'ятих фірмові кігті від Беримура і не скидав швидкість навіть на непрохідних, як здавалося Резі, ділянках дороги. Фелела тільки повискувала, коли машина робила надто великий стрибок чи кренилася так, що, здавалося, ось-ось перевернеться. Агол керував лапобігом майстерно. Він жодного разу різко не загальмував, точно прораховував траєкторію руху, завчасно вгадував круті спуски та повороти, спритно обганяв поодинокі лапобіги та ухилявся від ще більш поодиноких зустрічних машин. Кабіну плавно погойдувало, у прочинене віконце дув м'який свіжий вітерець. Усе б було чудово: приємна компанія, гарна погода, романтична подорож, якби не Мадингма — жахливий, але життєво необхідний жук-дракон, який прокинувся через недбальство, дурість та захланність. Благо у кількості більшій, ніж потрібно, перетворювалося на зло і навіть на саму смерть.
Фелела припинила повискування, довірившись Аголу-водію, і задрімала на широкому зручному задньому сидінні. Агол мовчав, замислившись, а Реза не наважувався перервати мовчання. Першим заговорив Агол:
— Ех! Був би вдома Оброра! З ним можна було б домовитися про парингею.
— Що означає домовитися? — не зрозумів Реза.
На задньому сидінні розплющила очі Фелела та прислухалася до розмови.
— А хіба дракон не загрожує також і Виринеї? — обурилась Фелела. — Він же може літати! Невже це не зрозуміло?
— Не все так просто… — пробурмотів Агол. — Доки це дійде до самої печінки мера Виринеї, його замів і інших, хто при владі… А Мадингма чекати не стане!
Агол трохи помовчав, а згодом продовжив: