— Тоді ми самі підемо до них!
— Стривай, Фелело, — Агол м’яко поклав руку на плече дівчині. — Оброра краще знає, що потрібно робити. Він же розуміє: мертвому місту мер не потрібен, так? А от коли він врятує Виринею від сусідського дракона, який розбушувався, то тоді виборці…
Оброра з цікавістю глянув на Агола:
— Можливо… Можливо… Може, у тобі помер політик?
— З чого б то? — посміхнувся Агол. — Може, він в мені живіший за всіх живих?
— Гаразд, — Оброра неголосно хлопнув долонею по столу, — я пішов до мера. Почувайтеся як удома. Агов, хто там є? Нагодуйте гостей! І взагалі, подбайте тут…
Оброра пішов. Друзі перезирнулися.
— Як ти думаєш, він щось зробить? — запитав Реза.
— Зробить! — упевнено кивнув Агол.
— І чому ти так певен? — скептично поцікавилася Фелела.
— Тому що зрозумів, що це йому вигідно, — відповів, наче поставив жирну крапку, Агол.
Минуло півтори години. Друзі смачно пообідали і навіть встигли подрімати у глибоких зручних кріслах. Реза знічев’я увімкнув телевізор. На екрані гарненька дикторка з укладеними за останньою модою вушками суворо й урочисто оголосила про важливе термінове повідомлення. На подив друзів, на екрані з’явився Оброра! Агол підвівся із крісла, Фелела сплеснула руками, а Реза почухав вухо.
— Ось так номер… — пробурмотів Агол. — Прудкий він, треба визнати!
— Любі мої друзі, мешканці Виринеї! — почав Оброра схвильованим голосом і заходився розповідати про те, яке страшне та грізне лихо спіткало мешканців міста Асьї, найближчих сусідів Виринеї. Оброра майстерно грав голосом, то спускаючись до трагічних ноток, майже непомітно, але так, щоб побачили всі, витирав пальцем сльозу, то дзвенів високим громадянським пафосом, звинувачуючи мера Виринеї у черствості, бракові доброти й співчуття до сусідів і невмінні бачити далі свого носа.
— Така короткозора політика, — невідомо кому погрожуючи пальцем, сповіщав Оброра, — може не тільки привести до загибелі Асьї та його мешканців, але і, врятуй нас Крейдер від такого, і нашої Виринеї. Чи замислювався поважний мер, що буде, якщо дракон Мадингма стане на крило? Як довго він буде добиратися до нашого міста?
— От дає! — захопився Реза. — Швидко змикитив, що до чого і що з цього можна мати!
— Не здивуюся, — задумливо замітив Агол, — якщо перед цим Оброра сам умовив мера не допомагати нам.
— Навіщо?! — Фелела була вражена таким припущенням.
— Щоб потім його й звинуватити! Це ж політика, люба Фелело, а все мистецтво політики — першим виваляти свого суперника у багнюці. Головне — першим, бо відмиватися завжди складніше. Ось так, почухав мера за вушком…
Розділ 17. Татари близько
Льоха тяжко замислився, навіть очі заплющив:
— Прямий вприск… Інжектор… Безпечно… Карбюратор… А він у пляшці… І на заправці… — не до ладу бурмотів він.
Маняма з подивом дивився на свого земного друга. Чи не з’їхав той, бува, з глузду? Прибулець обережно торкнув Льоху за руку:
— Агов, ти чого? До чого тут інжектор?
Льоха немов отямився і кинув підозрілий погляд на Дмитра Санича:
— Йдемо, потім розповім.
Вдома незвичайні друзі пройшли до кухні. Льоха поставив на плиту чайник:
— Послухай, Манямо, мені потрібно пояснити тобі у двох словах одну річ, тоді ти зрозумієш мою думку. Салон гральних автоматів підпалили пляшкою з бензином, так?
— Так, — погодився Маняма, — хоча, чесно кажучи, я не дуже розумію… Бензин… А це що таке?
— Пояснюю. Бензин — це паливо для машин. Він дуже небезпечний тим, що легко займається, особливо його випари. Двигуни машин працюють саме завдяки цій його властивості. Випари бензину потрапляють у циліндри двигуна, спрацьовує свіча — дає іскру, випари вибухають, і енергія вибуху штовхає поршень. Так кілька поршнів крутять колінвал двигуна.
— Спрощено, але зрозуміло.
— Отож… Випари бензину дуже вогненебезпечні, тому з ними треба бути вкрай обережними.
— Ясна річ, — погоджуючись, кивнув Маняма.
— У машин, де бензин до циліндрів розподіляє карбюратор, стоїть простий слабенький насос. Там потужнішого й не потрібно, бензин тоненькою цівкою подається у поплавкову камеру, а потім сам потрапляє до циліндрів. Подається він по простому гумовому шлангу з простим кріпленням.
— Зрозуміло, — Хоча Маняма вже перестав розуміти, нащо Льоха переказує йому усі ці технічні подробиці застарілої, навіть для Землі, техніки. Льоха це помітив і підняв руку, наче попереджуючи наступне питання:
— Ще хвилинку уваги, Манямо. Одну хвилинку. В інжекторних двигунах усе інакше. Там паливо подається під тиском, тому гумові шланги у них не застосовуються. Там усе на металевих трубках. Від’єднати їх і поставити на місце — ціла проблема.