Нарешті все було зроблено як годиться. Табул вже зібрався відпочити, опершись спітнілою спиною на кам’яну стіну, але цього Блостер зробити йому не дав.
— Не дуже прохолоджуйся! Тут навіть зайву хвилину перебувати небезпечно! Лічильник цокає! — І витяг з кишені комунікатор. У тиші печери неголосно тріщав датчик. — Бачиш? Набираємо дозу! А нам краще цього не робити. Рушаймо звідси — і що скоріше, то краще.
Блостер кинув на Мадингму останній погляд і пішов до виходу.
— Стривай, Блостере! А вантажівка навіщо?
— І справді! — здивувався Блостер своїй забудькуватості.
Той шлях, який вони разом із Мадингмою йшли майже день, машина, звільнена від дракона та ваги каміння, пройшла за півгодини.
Сонце висіло майже над самим небокраєм, але навіть і таке тьмяне світло вдарило в очі, звиклі до печерної темряви. Блостер заплющився.
— Ха! — вигукнув захоплено Табул. — Агол уже тут!
— Де? — Блостер розплющив одне око і ліворуч від входу побачив лапобіг та всю трійцю поряд з ним.
— Ну?! — одночасно вигукнули всі п’ятеро, кожний маючи на увазі своє.
Табул розчахнув двері і вигукнув:
— Ми його пришвартували! Наче теля у стійло!
У відповідь Агол важко підняв над головою контейнер із парингеєю.
— Парингея! — вигукнув Агол.
Блостер утомлено заплющив очі:
— От і добре!
Табул вискочив з машини:
— Ми вгамували Мадингму! Ми це зробили!!!
— Блостере, парингея!!! — не вгавав радісний Агол, потрясаючи над головою важким контейнером.
У Блостера не було ані сил, ані бажання виходити з кабіни вантажівки. Втома навалилася раптово, наче вистрибнула з-за рогу.
— Блостере! — радісно вторила Аголу Фелела. — Ми привезли парингею!
Треба було йти, треба було радіти з новими друзями. Та й своє питання час було поставити: чи був тут Маняма? Він заслужив, щоб ці славні хлопці, брати по розуму з іншої планети (та що там планети — з іншої галактики!) бодай трохи попрацювали і на нього, на Блостера Корпураму та його онука Маняму. Блостер труснув головою, наче намагався струсити втому. Дверцята рипнули, і він важко зістрибнув на землю.
— Це славно! Хлопці, ви навіть не уявляєте собі, як це славно, — він змучено посміхнувся. — Реза… Агол… Фелела… Табул… Це…
Він не доказав того, що хотів. Раптово настала ніч.
Розділ 19. Оборона
— Дивися, Льохо, — Маняма задумливо підняв погляд до неба, — ось зараз я згадую свого діда Блостера. Став би він грати на цих дурних автоматах? Він взагалі-то непогано живе. У нього на Менпелі…
— Де? — не зрозумів Льоха.
— На Менпелі. Це планета така. Я саме туди їхав, тільки потрапив до вас. Так ось, у нього на Менпелі є і хата, і робокора… Бабуня спочатку бурчала, бо їй там нудно, але потроху звикла. Так ось, став би дід грати на автоматах? От йому риболовля подобається. Так не заради ж риби! Так, авжеж, риболовля — справа азартна. Але для того, щоб спіймати рибу, треба не лише мати талан! Треба докласти багато зусиль і до того ж попрацювати головою. А тут що? Стій та натискуй кнопку! Пощастить — виграв, не пощастить — пролетів. Ні, мій дід не став би грати на автоматах.
— Ну то й що? — не зрозумів його Льоха. — Один не став, а інший, може, і став.
— Авжеж. Але ось я зник, і я певен — дід кинувся мене шукати.
— Де шукати? Хіба він може знати, на якій планеті ти застряг?
— Це, Льохо, не важливо! Важливо те, що він кинувся мене шукати! Тому що він дід, а я його онук, і скривдити мене він не дасть нікому!
— Добре, добре! Він кинувся на пошуки, а підпал салону тут до чого? Там же… — почав заперечувати Льоха, але раптом зупинився. — Тобто ти хочеш сказати… Онук почав заграватися, а дід за нього заступився?
— Правильно! Ми шукали азартного діда, а треба шукати дурного онука. І діда з допотопною машиною, з котрої можна вицідити пляшку бензину.
— Манямо, ти геній розшуку! Ти Шерлок Холмс, Еркюль Пуаро і доктор Ватсон на додачу! Авжеж! І це стопудово не Серга! В нього діда немає, це я точно знаю. І бензину йому добути немає звідки!
Справа повернула в інший бік. Знайти пацана, який підсів на гральні автомати, значно легше. Свої про своїх знають усе! Хто чим дихає, хто що пише, кому що подобається — від своїх нічого не сховаєш!
Дві години інтенсивних розмов на інформаційній лавочці — і Льоха знав усіх ігроманів в околиці. З усіх кандидатів на непутящого онука відібрали трьох. Вони мали дідусів у Києві, а ті мали старі машини. Цікавість розбирала — просто сил не було! Півкроку залишалося до розкриття таємниці, але настав вечір — і двір спорожнів. Усі подальші питання довелося відкласти на ранок.