Усі рвучко повернулися у бік, де досі нерухомо лежало прибульцеве тіло. Інопланетянин і справді зник.
— Що за… Куди ж він… Як же це… — пробурмотів Агол.
— Дострибався, — зловтішно прошепотіла Фелела, — зараз він тебе…
— Стули пельку! — загорлав Агол.
Було видно, що він сильно наляканий. Жоден не звернув уваги на крихітного метелика, що пурхав над самою землею. Метелик влетів у лапобіг і заховався десь у салоні. Агол з командою побігали навколо входу до печери, пошукали всередині, але Блостера так і не знайшли.
— Тьху ти! — спересердя сплюнув Агол, — втік…
— А що він нам? — Реза отряхав одяг від пилу. — Без гравастволу Блостер нам не страшний.
— Як знати… Як знати… — відповів задумливо Агол. — Може, у нього в запасі є ще дещо? Адже якось він втік?
— Що, боїшся по вухах отримати? — в'їдливо запитала Фелела.
— Я сказав тобі стули пельку, дурепо! Що ти розумієш?
— Не менш від тебе, — відповіла дівчина. — Без Блостера Асья вже давно б загинула! А ти його контейнером по голові!
— Як же ти мені набридла! — Агол важко зітхнув, скрушно похитав головою і поволі пішов до лапобіга. Там він порився у багажнику, зайшов рулон клейкої стрічки, моток мотузки і так само неквапно повернувся.
— Табуле, заклей їй рота, а цим зв’яжи руки і ноги, — і кинув тому під ноги стрічку і мотузку.
— А чому я? — Табул навіть остовпів від такої пропозиції, — і взагалі… Фелела з нами від самого початку!
— Замовкни, бовдуре, і роби що наказано! — Агол підвів граваствол. — А ця… Хай охолоне трохи. Розумна дуже стала… Стороже, йди-но сюди!
Старий несміло наблизився до компанії. Агол тицьнув йому пальцем у груді.
— Призначаю тебе начальником охорони Мадингми. Щоб миша у печеру не проскочила! Зрозумів?
— Слава тому… як його…
— Слава Аголу! — підказав йому Агол.
— Авжеж… — погодився сторож. — Йому і слава…
— Їдьмо! — скомандував Агол, — а Блостер… Дістатися пішки до Асьї йому буде важкувато.
Місто зустріло їх тишею. Світло фар вихоплювало з темряви порожні вулиці. Не було навіть поліцейських, і це особливо роздратувало Атола.
— Ось вона, влада! Навіть поліцію для охорони не виставили! Усі накивали п’ятами!
Про те, що поліцейські могли постраждати так само, як і інші мешканці міста, Агол якось і не подумав.
— Як зараз зібрати городян? Треба якось повідомити усім, що небезпека минула, — Реза спритно скерував лапобіг у неширокі ворота, пробіг подвір’ям та вискочив на паралельну вулицю.
— Спочатку у мерію, — твердо наказав Агол.
Майданчик перед мерією був порожній. Реза підвів лапобіг впритул до широких сходів.
— Гайда!
— А Фелела?
— Ноги їй розв’яжи. Фелело, будеш добре поводитися?
Дівчина кивнула головою.
— От і молодець! Розв’яжи її…
Табул із задоволенням погладив гарні ніжки Фелели.
— Ось це я зроблю з великим задоволенням!
Дівчина розлючено блимнула очима, а Табул лише посміхнувся їй у відповідь.
— Це ми зараз…
Спочатку він розв'язав мотузку на ногах, а лише потім узявся за руки.
— Ось… — не встиг Табул розв’язати останній вузол, як отримав ляпас.
— За що? — обурився він.
Фелела, здерши стрічку з вуст, обурено крикнула:
— І тобі не соромно? Користуєшся моєю безпорадністю…
Табул засміявся:
— Та годі вже тобі, Фелело… Не злостися. Я пожартував!
— Досить пустувати, — припинив їхні розмови Агол. — Пішли до кабінету мера.
Міцні двері у кабінеті вибивали вдвох, один Агол лише плече забив. Вдарили з розбігу, ручка від дверей жалісно дзенькнула і відлетіла під стіл.
— Ось так… — задоволено сказав Агол, сів у мерове крісло і забарабанив пальцями по столу.
— А далі що? — запитав його Табул.
— Далі? — Агол підняв слухавку. — Ти диви… Вже працює! — розгубився він від несподіванки. — Отже, шукатимемо енергетиків. Хай перевіряють та налагоджують енергопостачання. І ще когось з телебачення… Табуле, ти берися за телебачення, а ти, Резо, шукай енергетиків. Фелело, ти будеш зі мною. Обирайте будь-які кабінети, й до справи!
Ніхто не звернув уваги на крихітного метелика, який залетів у кабінет мера та всівся на фіранку. Коли б хтось узяв збільшувальне скло й уважно його роздивився, то з величезним подивом побачив, що метеликів писок як викапаний був схожий на обличчя Блостера Корпурами, представника інопланетного розуму. Метелик не залишився у кабінеті, а, затріпотівши крильцями, полетів услід Табулу. У кабінеті, який зайняв Табул, висадивши двері плечем, метелик сів на шафу і почав уважно слухати телефоні розмови масябосянина.